У вірші “Давня весна” Леся Українка відтворила вплив весняної природи на свій хворобливий стан. У ньому поетеса возвеличила красу приходу весни, закликала вчитися бачити красу у навколишньому світі і цінувати її, адже завдяки їй людина здатна забути про свою хворобу і самотність. Вірш “Давня весна” написаний під час хвороби Лесі Українки. В ньому вона зображує весну, як час, коли їй менше болить, коли відчувається прилив сил та енергії і з’являється прагнення насолоджуватися змінами, які відбуваються у природі та радіти від них.
“Давня весна”
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року.
“Давня весна” Лесі Українки
Читати твори Лесі Українки.
. . . . . .
Коротка біографія Лесі Українки (Лариса Косач).
