Пантелеймон Куліш. Біографія

Біографія Пантелеймона Куліша

Роки життя: 1819-1897

Письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії.

Коротка біографія Пантелеймона Куліша

Народився Пантелеймон Куліш у містечку Воронежі Чернігівської губернії (сьогодні - Шосткинський район Сумської області). Навчався спочатку в місцевого дяка Андрія, пізніше - у школі при церкві Св. Миколая, а згодом у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії.

З кінця 1830-х років Пантелеймон Куліш був слухачем лекцій у Київському університеті. Почав збирати і досліджувати фольклору. Пантелеймон Куліз мріяв навчатися в університеті, але через відсутність свідоцтва про дворянське походження не мав права там навчатися.

Будучи слухачем університетських лекцій П. Куліш написав "малоросійські оповідання" російською мовою: "О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став" і "О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе", а також повість із народних переказів "Огненный змей".

На початку 1840-х рр. Пантелеймон Куліш отримав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Тоді він пише російською мовою історичний роман "Михайло Чарнышенко", віршовану історичну хроніку "Україна" й оповідання-ідилію "Орися".

У 1845 році у журналі "Современник" Пантелеймон Куліш почав друкувати перші розділи роману "Чорна рада", ректор Петербурзького університету П. Плетньов (він і редактор «Современника») запросив його до столиці Російської імперії на посаду старшого вчителя гімназії та лектора російської мови для чужоземних слухачів університету.

Через два роки Петербурзька Академія наук за рекомендацією відрядила Куліша в Західну Європу вивчати слов'янські мови, історію, культуру та мистецтво.

У Варшаві Пантелеймона Куліша заарештували як члена Кирило-Мефодіївського товариства і повернули до Санкт-Петербурга. Жандармерія вирішила: "Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками й самовиношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих од нього творах багато двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, — замкути в Олексіївський равелін на чотири місяці й потім відіслати на службу в Вологду…" Згодом покарання замінили на двомісячне ув'язнення в арештантському відділенні військового шпиталю, звідки відправили на заслання в Тулу. Там Пантелеймон Куліш написав "Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца", автобіографічний роман у віршах "Евгений Онегин нашего времени" та інші твори, а також вивчав європейські мови.

У 1850-х роках він повернувся до Петербурга.

Пантелеймон Куліш зробив вагомий внесок в українську літературу і як перекладач. У 1897 році вийшла збірка його перекладів "Позичена кобза", куди увійшли твори Ф. Шиллера, Г. Гейне, Дж. Байрона, Й. Гете, 13 п'єс В. Шекспіра. Цикл творів російських поетів він назвав "Переспіви з великоруських співів".

В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку української мови, в якій не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, і з'явилася літера g (на позначення ґ). З 1876 року "кулішівку" заборонили в Російській імперії, натомість у 1890-их роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини (на зміну етимологічному правопису), що дало поштовх до розвитку цього правопису.

У 1862 році, якраз перед появою Валуєвського циркуляру, який обмежував друкування українською мовою, у Петербурзі вийшла перша поетична збірка Пантелеймона Куліша "Досвиткы. Думи і поеми".

Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка.