“Повість минулих літ”
(частина 8, коментарі)Читати “Повість минулих літ” Нестора Літописця частина 7
КОМЕНТАРІЇ
ПОЧАТОК
1 Слово “земля” (Руська, Половецька та ін.) вживається у літописі в значенні держави, території, народу, іноді — війська, раті.
2 У Лаврентіївському списку літопису (далі — Лавр.) “въ Киевh”.
3 Подальші відомості про розподіл Землі між синами біблійного Ноя та про вавілонське стовпотворіння Нестор узяв в основному зі слов1яио-руського перекладу “Хроніки” Георгія Амартола, дещо додавши, а дещо скоротивши.
4 В Іпатському і Хлєбниковському списках літопису (далі — Іп. та Хл.) “всякоя”; треба “Асійскыя”, бо в грецькому оригіналі Амартола тут говориться про Азію.
5 В Іп. і Хл. хибно “сhтьгола”.
6 В Іп. хибно “Агаряньски”, у Хл. “Аглянскы”.
7 Буття XI, 2—9.
8 Про довжину нічого не сказано: можливо, що тут іде мова й не про ширину, а про обшир, периметр, і не залишків башти, а Есагіли — головного храму Вавілона і всієї Вавілонії.
9 Друга частина цього речення не має логичного зв’язку з першою і перенесена сюди із подальшої розповіді (під 898 р) про переклад книг слов’янською мовою.
10 Відомості про цю легендарну подорож Андрія на Русь є і в грецьких апокрифах про діяння апостола.
11 Додано з Лавр.
12 В Іп. “суть поляне кияне”, у Хл. “суть поляне въ Кыеве”.
13 Можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 p.
14 У Лавр. “сhдоша” (сиділи).
15 Відомості про різночасові походи і розселення болгар, угрів та обрів літописець запозичив із перекладу “Хроніки” Амартола. 7 серпня 626 p. обри та інші війська, союзники персів, ледве не взяли штурмом Константинополь, але Іраклія тоді тут не було.
16 Можливо, тих дулібів, що жили в басейні верхів1я Західного Бугу; є також думка, що тут ідеться про дулібів, які частково переселилися звідти в Паннонію.
17 В Іп. і Лавр. хибно “творяху кладу велику”; в Академічному і Радзивіллівському списках літопису (далі — Акад. і Радз.) “творяху краду велику”; “крада” — вогонь, вогнище.
18 Островами у давнину називалися, зокрема, віддалені краї взагалі.
19 Додано з перекладу “Хроніки” Амартола та її грецького оригіналу.
852
1 Індикт — візантійське літочислення п1ятнадцятирічними періодами; індикт має 15 років і розпочинається 1 вересня; ного визначають, ділячи дату від “сотворіння світу” на 15; остача, включаючи число 15, і буде індиктом.
2 Про це написано в анонімному продовженні “Хроніки” Амартола; з інших джерел також відомо, що напад русичів на Константинополь стався 18—25 червня 860 p., отже, в літописі дату походу було вирахувано за александріиським літочисленням (тут від “сотворіння світу” рахували не 5508, а 5500 років; 6360—5500=860). Візантійський імператор Михайло III П1яниця, син імператора Феофіла і онук імператора Михайла II Травла, зійшов на трон 21 січня 842 p. зовсім малою дитиною, а самостійним імператором став лише 856 p.
3 Дати ці вирахувано, можливо, на основі “Лhтописца вскорh” — твору візантійського історіографа Никифора, що являє собою короткий перелік подій та осіб від Адама до смерті автора; тут є хронологічні помилки.
4 В Іп. і Хл. хибно “до смерти Ярополчи”; у Лавр. “до смерти Святополчи”, тобто Святополка Ізяславича; при розрахунках неповні роки заокруглено до повних; не всюди наведені в тексті дати відповідають дійсності.
858
1 Відомості про похід греків на Болгарію взято з продовження “Хроніки” Амартола, але там дати нема; при хрещенні Борис дістав ім1я Михайло.
859
1 В Іп. і Хл. “по бhлh. и вhверици”; у Лавр. “по бhлh и вhверицh”; тлумачили це місце по-різному; найімовірніше нове твердження, що біла вивірка — це зимовий горностай, бо в ті багаті на звірів часи данина білкою від диму (оселі) була б такою мізерною, що про це й згадувати було б не варто
862
1 В Іп. і Хл. “обилна”, себто мала всього у достатку, насамперед хліба від родючої землі.
2 Весь епізод про запрошення варягів правити, про нібито варязьке походження самої назви “Русь”, “Руська земля” — новгородського походження; встановлено, що іноземні хроністи називали нашу землю і народ “руссю” задовго до появи варязьких дружин у руських князів, бо назва ця — автохтонна, слов1янська.
866
1 Дату цього походу вирахувано, як доводять, за александрійським літочисленням (6374—5500= 874), але в розповідь внесено подробиці першого походу Русі на Константинополь 860 p. і, очевидно, другого 866 p. Михайло III П1яниця помер 867 p.
2 Єпарх (гр.) — тут: правитель Константинополя.
3 В Іп. “в рhку”, у Хл. “въ море”; правильне друге читання, так і в продовженні “Хроніки” Амартола.
4 Додано з продовження “Хроніки” Амартола.
868
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола; за візантійським літочисленням це був початок 868 p.
885
1 Додано з Лавр.
887
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
898
1 Вежі — кочові житла на колесах. За угорськими джерелами, на чолі об1єднання семи угорських племен стояв тоді вождь Альмош; з ним був його син Арпад, засновник угорської королівської династії. Вийшли ці угри (чорні угри літопису) з прабатьківщини (басейну нижньої течії ріки Ками), близько 893 p. минули Київ, перевалили через Карпати і 896 р. уже з1явилися в басейні середнього Дунаю. Після смерті Арпада главою союзу угорських племен став його син Жольт (Золтан), а потім онук Такшонь.
2 Додано з Лавр.
3 Посольство в Константинополь до імператора Михаила III П1яниці було виряджено від одного Ростислава, моравського князя; напочатку не зовсім точна розповідь про слов1янські письмена далі спирається на “Житіє Мефодія”.
4 Октаіх, Октоїх, чи Осмогласник — богослужебна книга, що містить літургійні співи, які виконують на вісім “гласів”, чи розспівів.
5 Згідно з Євангелієм, напис над розіп1ятим Христом “Ісус Назарей, цар іудейський” було зроблено на хресті за наказом Пілата єврейською, грецькою і латинською мовами.
6 Псалом LXXXV, 9.
7 Діяння апостолів II, 4.
902
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
907
1 Кількість кораблів, можливо, перебільшена.
2 Затоку і гавань Константинополя Суд замикали, протягуючи ланцюг по морю між баштами, що стояли обабіч неї.
3 Углади (у Радз.”уклады” — або контрибуція, або щорічна данина.
4 В Іп. хибно “хлhбное”, у Хл. “слебное”, — ідеться про все, що було потрібне для утримання послів.
5 Місячина — провіант на місяць.
6 Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування.
7 В Іп., Хл. і Радз. помилково “вашего”.
8 Церкву монастиря святого Мами (Маманта) було збудовано не в самому місті, а за фортечною стіною північно-західного (Влахернського) району Константинополя біля правого (південного) берега затоки Суд (Золотого Рогу), поблизу старих Влахернських воріт; цими воротами, очевидно, і пропускали русичів у Цесароград.
9 Паволока — загальна назва міцної дорогої матерії — порфіри, парчі, багору та ін. — пурпурового кольору або витканої золотом чи сріблом на шовковій основі.
10 В Іп. і Хл., очевидно, хибно “повhсиша щиты своя”; у Радз. “повїси щить свои”.
11 Узороччя — коштовності взагалі, зокрема тканини з вишитими візерунками, різьблені речі, ювелірні та ін.
911
1 Комета Галлея; була вона в перигелії (в найближчій до сонця точці орбіти) 19 липня 912 p.; відомості про неї взято з продовження “Хроніки” Амартола.
912
1 В Іп., Хл. і .Радз. “равно другаго свhщания, бывшаго при”. Цими ж словами розпочинаються договори з греками 944 і 971 pp. Більшість учених приймає гіпотезу, що словом “равно” було перекладене грецьке to ison — копія, список, а наведений текст тлумачать так: “Список з другого договору, що укладений при…” Договір 911 p., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах): 1. Хрисовул — затверджена Леоном і Олександром грамота, призначена для Олега; 2. Доповнена (чи тотожна?) клятвена грамота руських послів для грецької сторони; з цієї грамоти до від1їзду з Цесарограда руські посли одержали копію, переклад якої, недоладно зроблений, зрештою, невідомо ким, де і коли, потрапив до літопису.Є також ґрунтовна аргументація, якої дотримуємось, що слова “равно другаго свhщания, бывшаго при” слід перекладати так: “Згідно з другою угодою, що відбулась при…” і що цими словами говориться про другу, попередню, прелімінарну угоду-нараду в Константинополі між представниками Візантії і Русі, на якій вироблялися пункти договору, котрі згодом остаточно формулювалися в даному договорі, підписувалися і затверджувалися. Такий порядок підготовки і укладання договорів — здавна узвичаєна, чинна й нині юридично-дипломатична процедура.
2 В Іп. і Хл. “да не кленется”, у Радз. навпаки — “да кленется”; перекладаємо за Іп., хоча немає цілковитої певності щодо того, чи точно перекладено цю ключову статтю. Тому наводимо тут текст оригіналу за Іп.: “да єлико явь будеть показании явлеными. да имhють вhрноє о тацhхъ явлении. а ємуже начнуть не яти вhры. да не кленется часть та. иже ищеть неятью вhры. да єгда клянется по вhрh своєи. будеть казнь яко же явится съгрhшение”. Переклад темного тексту договору Олега з Греками 911 р. є справою надзвичайно складною, а всім договорам присвячена ціла література, багато місць цих документів учені витлумачують по-різному.
3 Літра (лібра, фунт) — основна вагова одиниця римської і візантійської монетної системи (327, 45 г).
4 В Іп. і Радз., мабуть, хибно “приготовится”, треба — “противится”.
5 В Іп. і Радз. “обрящються”, треба, вважаємо, “обрящеться”.
6 В Іп. і Хл. хибно “нашему”, у Радз. “вашему”.
7 В Іп. і Хл. “въ ину страну (сторону)”, у Радз. “въ ону страну”; вірне, вважаємо, читання Радз.
8 В Iп. і Хл. хибно “да не купять”.
9 В Іп. “на дань”, у Хл. “дань”, у Радз. “на д[е]нь”.
10 В Іп. і Хл. хибно “о Руси”, у Радз. “оть Руси”.
11 В Iп. і Хл. хибно “от”, у Радз. “о”.
12 Золотий, або солід — золота римська, потім візантійська монета, основна монетна і лічильно-грошова одиниця (4,55 г, 1/72 фунта).
13 Додано з Софійського списку.
14 В Іп., Хл. і Радз. “й удолжающихь”; слово це означає “які довго перебувають, які надовго залишаються”; див. під 997 p. про облогу Білгорода печенігами: “й оудолжишася остояче вь град[h] люди”.
15 В Іп., Хл. і Радз. “възвратится”; без “не”.
16 В Іп. і Хл. “сь творихом Ивановомь (Радз. “Ивановымъ”) написанием”; давно зауважено, що тут невірно розбито. текст на слова; треба — “сътворихомъ” (учинили ми) “й ва” (і ви оба — двоїна) “новымъ написаниемъ” (новим написанням); цими словами підтверджується існування договору 907 p. як “старого”, ранішога
17 Хартія — пергамент, відповідним способом вичинена шкура телят, ягнят чи козенят.1
18 В Іп., Хл. і Радз. “нашего”, в Акад. “вашего”; оскільки було складено дві договірні грамоти — для греків і для русів, то, виготовляючи їх, треба було відповідно змінювати “ви” на “ми”, “вами” на “нами” і навпаки, що в перекладі було зроблено непослідовно; такі самі помилки є і в тексті договору Ігоря з Греками 944 p.
19 В Iп. хибно “словомъ”, у Хл. “послом”.
20 Згаданий вище Константин договір не підписував. Цей Леонів син Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), з дитинства престолонаслідник, мав тоді всього шість років і три місяці.
21 В Іп., Хл. і Радз. “а в недhлю”, “недели”, хоч ясно, що тут ідеться про літочислення індиктами (див. прим. 1 до 852 р.); в літопис договір внесено під 912 р. за візантійським літочисленням.
22 Фофудія — особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами, чи фофудоти; з середини XII ст. замість фофудій з1явилися оксамити (див. ще прим. 2 до 1115 p.).
23 Це число вирахувано від часу смерті Рюрика в 879 р
24 Додано з Радз. Розповідь про чарівництво Аполлонія Тіанського виписана з продовження перекладу “Хроніки” Амартола; місцями він важкий для тлумачення; наш переклад звірено з грецьким оригіналом.
25 В Іп. попсований текст “от лежащими на гробh трусъ”, у Радз. “о лезащимъ на градh трусъ”.
26 В Іп. “ополчать же тя и при березh си Орити”, у Хл. “при брезh сі орнити”, у1 Радз. “оплачеть же тя и при березh сыи Оронтии”.
27 Додано з грецького оригіналу.
28 В Іп. і Хл. хибно “преславныя”, у Радз. “православныя”.
29 В Іп., Хл. і Радз. хибно “здhтельствуеть”, “свидhтельствуеть”.
30 Ідеться про фараона, якому, за Біблією (Буття XLI), бог наслав пророчі сни і цим дав знати про наступні сім років урожайних і сім неурожайних, голодних.
31 В Іп. і Хл. хибно “посредh же града”, “посреди же города”; у Радз. “последи же родъ”.
913
1 Зрозуміло, що Ігор став князювати відразу після смерті Олега, восени 912р.; запис про це під 913 p. свідчить про візантійське літочислення (початок року).
2 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
3 В Іп. і Хл. “заратишася”, у Радз. “затворишася”.
914
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
915
1 Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження “Хроніки” Амартола.
920
1 Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 p. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні “Хроніки” Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.
929
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.
934
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
940
1 У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.
941
1 Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних “Житія Василія Нового”, продовження “Хроніки” Амартола та на народних переказах.
2 Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні “Хроніки” Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді; . її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.
3 Додано з продовження “Хроніки” Амартола.
4 В Іп. і Хл. хибно “изъламляху”; у Лавр. “изимахуть”.
5 Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.
6 Стратилат — воєначальник.
942
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.
943
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
945
1 Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.
2 Додано з Лавр.
3 Бирич — адміністративно-судовий виконавець.
4 В Iп. і Хл. хибно “словомъ”; у Лавр, “сломъ”.
5 В Іп., Хл. і Лавр. Помилково “ваше”
6 В Іп.. Хл. і Лавр. Помилково “вашего”
7 Додано з Лавр.
8 В Іп. і Хл. хибно “от рода вашего”; у Лавр. “отъ города вашего”; ідеться про Константинополь.
9В Іп., Хл. і Лавр., мабуть, помилково “вамъ”.
10 Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. “о Корсуньсции сторонh. колко же єсть городь на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюеть на тhхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. “да не”) покоряется вам. и тогда ащє просит, вой от насъ князь Рускыи. дамы ему елико ему будет требh. и да воюет”.
11В Іп., Хл. і Лавр. хибно “все”.
12 Додано з Акад. і Радз.
13 В Іп. і Хл. “и да будуть рабі”; у Лавр. “и да будеть рабъ”.
14 Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м1язи від розтяган ня і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічне.
15 В Іп.і Хл. “все”, “вьсю”; у Лавр. “се”, си”
945
1 Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 p. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге — за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 p.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 p.
2 Отроки — молодші князівські дружинники (не обов1язково молоді за віком).
3 Новг. І під 922, 940 і 942 pp. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: “ее далъ еси єдиному мужевh много”.
4 Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив1язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.
5 Кормилець — вихователь, “дядько” юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.
6 Мстиша — Мстислав; словами “той самий” (“то же”) літописець пов1язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).
7 В Iп. “жону” закреслено і новим почерком виправлено на “княгиню”; у Лавр. “жону”.
8 Доместик (демественик) — тут: керівник церковного хору.
9 Терем — характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю Х—ХІІІ ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 p.
10 Додано з Лавр.
946
1 В Iп. і Хл. “клhти и одрины”; слово “кліть” означало хату, хижу, кімнату; “одрина” — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, “чиста”, де жили влітку і яка правила також за комору.
2 Iп., Хл. і Лавр. “идета” (двоїна теперішнього часу).
3 Устави і уроки — різні, встановлені княжою владою, данини, податі і повинності.
947
1 Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд, громадили данину та ін.
2 Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.
3 В Іп. і Хл. “знамения”; це — знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.
4 В Iп., Хл. і Лавр. “мhста”; очевидно, йдеться про земельні угіддя.
955
1 Про подорож Ольги до Константинополя детально розповідає і сам Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), наводячи, зокрема, дату першої аудієнції в нього і дату від1їзду Ольги.
2Додано з Лавр.
3 Ідеться про біблійних отроків Ана-нію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум1ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.
4 Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.
5В Іп. і Хл. “видhть”; у Лавр. “видh”.
6 Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов1янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.
7 Притчі Солом. І, 20—22.
8 Там же, XIII, 20.
9 Там же, II, 2. І
10 Там же, VIII, 17.
11 Єванг. від Іоанна VI, 37.
12 До поч. XVIII ст. протока—правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена дов го чекати аудієнції в Константина, і “дари многі”, які він дав їй, насправді були мізерними.
13 Перше послання Павла до корінфян І, 18.
14 Псалом LXXXI, 5.
15 Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.
16 Притчі Солом. XI, 18.
17 Там же, I, 24—25, 29—30.
18 Вихід XXI. 17.
19 Притчі Солом. IX, 7—8.
964
1 Пардус — гепард, хижак із родини котячих; приручений пардус був мисливським звіром.
965
1Додано з Лавр.
968
1 У Хл. виправлено на “второе”.
2 Додано з Лавр.
3 Це речення тут явно не на місці. Слова “відступили печеніги од города” мали б звучати як “обступили печеніги город”, і все речення повинно б стояти на початку розповіді про облогу Києва після слів “і не можна було вийти з города, ні вісті послати”. Як гадають, неув1язка ця сталася тому, що народну легенду про хлопця з уздечкою і про братання печенізького князя з воєводою Претичем внесено до літопису пізніше.
969
1 Ясно, що за християнською традицією Ольгу було поховано в одній із споруджених нею церков у Києві; слово “мhсто”, місце (чи уготоване місце) означає до того ж єпископський амвон (рундук), який під час архієрейської служби встановлюється посеред храму. За даними Іакова Мніха (XI ст.), останки Ольги її онук Володимир Свя-тославич переніс у Десятинну церкву, де вони покоїлися у невеликому кам1яному саркофазі з віконцем наверху.
2 Премудр. Солом. III, 1.
3 Притчі Солом. XXIX,
4 Премудр. Солом. Ill, 4. 3
5 Перша Кн. Царств II, 30. Псалом CXI, 6—8. Премудр. Солом. V, 15—16.
971
1 Тобто столицю Візантійської імперії Константинополь.
2 Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішності цього руського князя: “На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий,,ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялась від одягу інших”.
3 Святослав дійшов тоді до города Аркадіополя.
4 У літописі заголовок-вступ договору дуже заплутаний, і тлумачать ного по-різному. Процедура укладання цього договору нині уявляється такою: один екземпляр його, призначений для руської сторони, було складено в таборі Святослава від імені Візантії в присутності її посла (синкела; це — найближчий радник патріарха); потім для грецької сторони у ставці візантійського імператора зі слів руських послів було зроблено інший список”, затверджений їхніми печатями; до літопису внесено, очевидно, переклад копії грецького запису, зробленого в таборі Іоанна Цімісхія, цього чергового узурпатора, що укріпився на троні, оженившись на овдовілій Феодорі, дочці Константина VII Багрянородного.
5 Тобто, “щоб ми стали жовтими”, “щоб ми померли”; “золото се” — золота дощечка для письма (пінехруса).
6 Колізії, другого походу Святослава на греків зображено в літописі у яскравій художній формі, але не зовсім ясно і неточно з історичного погляду. Похід був не переможним для Русі, а невдалим, і це підтверджує текст договору Святослава з Греками. За візантійськими джерелами, Святослав запропонував мир на другий день після битви під Доростолом, що сталася 21 липня 971 p.
972
1 За Уваровським списком літопису, на цій чаші було зроблено напис: “Чюжихъ желая своя погуби”.
975
1 В Iп. і Хл. хибно “Лотъ”; у Лавр. “Лютъ” (див. також прим. б до 945 р.).
977
1 В Iп. “внесъше”; у Лавр. “внесоша”, — неясно куди; в Радз. і Акад. “вынесоша”.
2 Ковер — різновид килима.
980
1 У Лавр. під 1128 р. про сватання Володимира говориться ширше. Там Рогнідь зневажливо заявляє, що вона “не хоче роззути Володимира” як “робичича”, тобто сина рабині, — натяк на те, що Володимир був нешлюбним сином Святослава від Малуші, улюблениці Ольги. За цю зневагу Добриня, брат Малушин, вуйко Володимирів, помстився: Рогволода і його двох синів було вбито, а Рогнідь силою взято за Володимира, який тут же пішов походом на свого брата Ярополка, жениха Рогніді. Рогнідь народила Володимирові Ізяслава, але набридла чоловікові, який, до того ж, мав інших жінок. Рогнідь вирішила відплатити за батька, себе, братів і якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її, але мати дала Ізяславові меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: “Отче, ти думаєш, що прийшов [сюди] один”, — тобто попереджуючи, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогнідь, сказавши дати їй із сином отчину, що князь і зробив. За це горе Рогнідь прозвали Гориславою. Але “відтоді підіймають онуки Рогволода меч на Ярославових онуків”, — говорить літописець, щоб пояснити ворожнечу між нащадками Ізяслава полоцького і Ярослава Мудрого (хоча за Іп. Ізяслав і Ярослав, як і Мстислав та Всеволод, були синами Рогніді). За дослідженнями, епізод сватання (від слів “І сів він у Новгороді” до “Рогнідь узяв за жону”) є пізнішою вставкою під 980 p.; його слід віднести до другої пол. 969 — поч. 970 p. (див. текст під 970 p.).
2 Псалом XL, 10.
3 Псалом V, 10—11.
4 Псалом LIV, 24.
5 Родень — форпост на півдні Київської Русі — був дуже укріпленим городом, і розбудовано його у другій пол. X ст. Вважаємо, що це діло могутнього і діяльного Святослава, а не його досить безбарвного сина Ярополка, маріонетки в руках воєвод. Можна висловити твердження, що офіційно Родень (від слова “родьный” — рідний або від слова “родъ” — гора) називався Свято-славлем, так найменований, за традицією, на свою честь князем-будівничим. Треба думати, що саме цей город згадує у своєму “Поученні” Володимир Мономах. У 1086—87 pp. він ходив із Переяславля на Правобережжя Дніпра проти половців, відвідавши руські городи Святославль, Торчський, Юр1єв і Краен, їх (досі, крім Святославля) зіден-тифіковано; всі вони розташовані в одному невеликому районі Поросся.
6 Куна — грошова одиниця (первісно — хутро куниці) і основа грошової системи стародавньої Русі, що уже в XI ст. була такою: гривня (49, 25 г срібла) = 20 ногатам =25 кунам =50 різаням=100 (150) віверицям.
7 Очевидно, село це перейшло потім до Рогнідіної дочки Передслави і звідси дістало свою назву.
8 В Іп. ім1я “Станислав” вписано на середньому полі проти виноски до слова “Святослава”, у Хл. “Святослава и Мьстислава”.
9 Руські й іноземні джерела, а також результати наукових розвідок нині подають таку картину шлюбних зв1язків Володимира Святославича.
Першою жоною його, за даними ісландських саг та Іоакимівським літописом (Татіще-вим), була варяжка Аллогія (Аурлог1я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава (в Іп. і Лавр. вона названа чехинею). Другою жоною він силоміць зробив Рогнідь, дочку полоцького князя Рогволода (у Лавр., як зазначалось, її названо ще Гориславою; за Тверським літописом, пізніше вона стала черницею під ім1ям Анастасії). Від Рогніді Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була, за Татіщевим, жоною чеського князя (Болеслава III Рудого); твердження це нічим більше не підкріплено, але вчені ного й не заперечують; тоді це була його, очевидно, друга жона. Молодшою була (Премислава), яку, за Татіщевим та угорськими джерелами, видали за угорського принца Ласло Сара Лисого; судячи з хронологічних розрахунків, це булс його, очевидно, друга жона. Водночаї Володимир присилував стати його жонок вагітну удову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка, сина Свято слава від невідомої нешлюбної жони від грекині Володимир мав не своп сина Святополка-Петра Окаянного. Ще одна його жона, чехиня Малфрідь, на певне, княжого роду, була матір1ю Свя тослава, який народився раніше ви Мстислава у Рогніді, і. очевидно. Стані слава, що з1явився на світ після Бориса і Гліба. Невідома на ім1я жона-болгариня, теж, слід думати, князівського походження, народила двох синів — Бориса-Романа та Гліба-Давида. 989 p. Володимир узяв шлюб (уже за християнським обрядом) з Анною, дочкою візантійського імператора Романа II. Після смерті Анни в 1011 p. Володимир одружився (за німецькими джерелами) з дочкою німецького графа Куно Енінгенського (фон Енінген) на ім1я, очевидно, Аделлю, яка народила дочку Добронігу-Марію, згодом видану за польського князя Казимира І Відновителя. Отже, всього відомо не шість, як сказано в літописі, а сім жон Володимира. Він мав іще двох синів — Позвізда, можливо, від болгарин!, який народився після Станіслава, та Судислава (від якої дружини — невідомо). Була у Володимира, за дослідженнями, очевидно, ще одна дочка, невідома на їм я і невідомо від якої жони; її, “слов1янку”, видали, за німецькими джерелами, за німецького (півиічно-саксонського) маркграфа Бернгарда II, який оженився вдруге. Можна не сумніватись, що у Володимира були ще й інші діти, зокрема, від численних наложниць.
10 Псалом CXLIV, 3.
11 Притчі Солом. V, 2—6.
12 В Iп. і Хл. хибно “устьну”.
13 Притчі Солом. XXXI, 10—31.
983
1 Сіни — галерея (веранда) на стовпах.
2 Є гіпотеза, що історію про вбивство варягів-християн первісне було вміщено під 980 p. після слів “І став княжити Володимир у Києві один”.
3 Осія, ІІ, 23
4 Псалом XVIII, 5.
984
1 Повіз — обов1язок возити за розпорядженням князя різні вантажі, насамперед сільськогосподарські продукти, або давати для князя чи його людей коней у підводу.
985
1Колодники — полоняники, забиті в дерев1яні кайдани-колодки.
986
1 Німцями на Русі називали — і в давнину, і пізніше — всяких іноземців; тут ідеться про італійців-католиків; папою римським тоді був Іоанн XV.
2 Перше посл. Павла до корінфян X, 31.
3 Єванг. від Матфія XXVI, 26—28.
4Подальшу велику розповідь філософа, що переростає в популярний у християнсько-учительній літературі діалог, де проповідник-християнин відповідає на короткі запитання царя-поганина і викладає йому основи християнства, скомбіновано з біблійних цитат, доповнених деякими апокрифічними та іншими деталями. У примітках до цієї розповіді подаємо джерела опорних її моментів, за якими легко знайти і джерело того чи іншого тексту.
5 Ісайя XIV, 13—14.
6 За християнським ученням, міфічні ангельські чини діляться на три ієрархії, чи лики: вищий (серафими, херувими, престоли), середній (владарства, сили, власті) і нижчий (начала, архангели, ангели); десятий чин, воєвода небесних сил — архістратиг Михаїл; до нього це місце посідав Сатанаїл.
7 Цей текст — виклад першої глави Книги Буття.
8 Попереднє — виклад другої глави Книги Буття; додано апокрифічну деталь, що Адам із ангелами славили бога.
12 Виклад шостої, сьомої і восьмої глав Книги Буття.
13 Виклад одинадцятої глави Книги Буття: додано деталь про участь Неврода у побудові башти і апокрифічну репліку Євера.
14 Весь епізод про приношення жертв лісам, джерелам, рікам, де маємо відгомін руського поганства, і про кумиротворення — апокрифічний.
15 Виклад початку дванадцятої глави Книги Буття; Аврам тут має 75 літ; за Біблією, Сара була не дочкою, а сестрою Арана, дочкою Фйрри; була вона сестрою (але від другої матері) і свого чоловіка Аврама.
15 Виклад початку й кінця шістнадцятої та початку двадцять першої глави Книги Буття; після 99 років життя Аврам був названий Авраамом.
9 Виклад третьої глави Книги Буття; додано апокрифічну подробицю про радість диявола з приводу прокляття богом землі.
10 Виклад четвертої глави Книги Буття з великим апокрифічним додатком про те, що Каїн не знає, як убити Авеля, що Адам і Єва плакали, що тіло Авеля було нетлінним і що поховали вони сина, навчившись цього у пташенят.
11 Виклад п1ятої і частково шостої глави Книги Буття.
17 Виклад початку і середини двадцять п1ятої, середини двадцять дев1ятої і кінця тридцять п1ятої глави Книги Буття.
18 Виклад матеріалу із глав Книги Буття XLVI. 26; XLVII, 9; XLVII, 28 та з Книги Вихід XII, 40; у Біблії рід Іакова числить 66 душ, а перебування євреїв у Єгипті визначено в 430 літ.
19 Виклад середини першої і початку другої глави Книги Вихід; з апокрифічною деталлю прослова єгипетських волхвів. Час володарювання фараона Рамзеса II обчислюють по-різному: 1317— 1251; 1301—1234; 1298—1232 pp. до н. е. та ін., і відповідно пересувають час царювання його сина Мернепти; приймаємо хронологію найновіших досліджень: 1290—1224 та 1224—1214 pp. до н. е.
20 Виклад середини другої, початку, середини та кінця третьої глави Книги Вихід; з апокрифічною історією про вінець фараона та про науку Моисея в архангела Гавриїла.
21 Розповідь про десять божих кар міститься в главах сьомій — дванадцятій Книги Вихід.
22 Виклад кінця тринадцятої і основних місць чотирнадцятої глави Книги Вихід.
23 Виклад кінця п1ятнадцятої, початку шістнадцятої глави, глави дев1ятнадцятої та 8-го і 28 віршів тридцять другої глави Книги Вихід.
24 Виклад першої половини двадцятої глави Книги Чисел, а також першої половини тридцять четвертої глави Книги Второзакония. Подальший старозавітний матеріал — це загальний виклад Книги Ісуса Навіна, Книги Суддів Ізраїлевих, Першої і Третьої Книги Царств.
25 Перша Кн. Царств VIII, 6. 2(5 Псалом СІХ, 3.
27 В Іп. хибно “въ Сурии”, у Хл. “Самарій”.
28 Третя Кн. Царств XII, 28.
29 Джерело цитати встановити не вдалося.
30 Так само.
31 Осія І, 4 — 6 ІХ, 17
32 Ієремія XV, 1.
33 Ієремія XLIV, 26.
34 Ієзекіїль V, 10—11.
35 Малахія І, 10—11 і II, 9.
36 Ісайя І, 25, 13—14.
37 Амос V, 1—2.
38 Малахія II, 2.
39 Ісайя LI, 4—5.
40 Ієремія XXXI, 31—32.
41 Ісайя XLII, 9—10; LVI, 5, 7; LII, 10.
42 Псалом CXVI, 1.
43 Псалом СІХ, 1.
44 Псалом II, 7.
45 Ісайя XXXV, 4; IX, 6—7; VII, 14.
46 В Іп. хибно “моглъ”, у Хл. “менши”.
47 В Іп. “быта князь их”, у Хл. “иже пасет люди моа”.
48 Міхей V, 2—3.
49 Варух III, 36—38 (Іеремії ці слова приписані помилково).
50 Джерело цитати встановити не вдаюся.
51 Захарія VII, 13.
52 Осія XII, 9 (цитата видозмінена).
53 Ісайя III, 9—12; L, 5—6.
54 Ієремія XI, 19.
55 Второзакония XXVIII, 66.
56 Псалом II, 1.
57 Ісайя L1II, 7.
58 Перша Кн. Ездри VI, 12.
59 Псалом LXXXI, 8.
60 Псалом LXXVII, 65.
61 Псалом LXVII, 2.
62 Псалом IX, 33.
63 Ісайя ІХ, 2.
64 Захарія ІХ, 11.
65 Єванг. від Луки І, 26—31; хронологія — 5500 років подана за александрійським літочисленням (див. прим. 2 до 852 p.).
66 Єванг. від Матфія II, 1—5, 16, 14, 19—20, 23.
67 Ісайя L1II, 4. 18 Єванг. від Матфія III, 6, 16—17.
69 Єзанг. від Іоанна XIX, 12; у 14— 37 ррі римським імператором був Тіберій.
70 Єванг. від Луки XXIII, 33, 44, 46.
71 Єванг. від Матфія XXVII, 51—52, 60, 64; XXVIII, 19.
72 Єванг. від Луки XXIV, 49, 51—53.
73 Тут в Іп. вирвано один аркуш, що мав іти після аркуша 40 зворотного (80 с.). Текст є в Лавр. і Хл.; перекладаємо за Хл. і друкуємо з втяжкою.
74 Тобто древа, на якому розіп1ятий праведник — Христос; хрест іще називається в літописі “крьстьноє дрьво”, “животьноє дрhво” — животворящий хрест.
75 Джерело цитати встановити не вдалося.
76 Буття 1, 2.
77 Кн. Суддів VI, 37, 39—40. У літописі про цей біблійний епізод сказано скорочено і тому не зовсім зрозуміло. Гедеон, випробовуючи бога, чи справді він має намір спасти ізраїля, спершу вимагав, щоб уночі роса впала лише на вовну, а на всій землі щоб було сухо, а на другу ніч вимагав зробити навпаки.
987
1 Далі в Хл. прогалина, яку заповнюємо за Лавр., узявши цей текст у круглі дужки.
2Після цього продовжується текст Іп., який написано вже іншою рукою.
988
1 Цистерни.
2 Константинополю.
3 Додано з Лавр.
4 Оглашения — церковний потрійний (повчальний та покаяльно-сповідний) чин підготовки до хрещення.
5 В Іп. і Хл. хибно “рожениємь”, “рожденіемь”; у Новг. І “нерождениемъ”.
6 Термін “подібносущий” — духоборська (напіваріанська) єресь; його обстоював константинопольський єпископ Македоній, за що й був проклятий на другому вселенському соборі; канонічне — “єдиносущий”.
7 В Іп. і Хл. хибно “проповhдаша”; у Лавр. “прокляша”.
8 В Іп. і Хл. хибно “вь мирь”; ; Лавр. “в Римъ”.
9 Особисто жоден із пап на жодному соборі )іе був. Папа Дамас навіть легатів (своїх послів) не прислав; на соборі лише читали його сувій, що містив віровизнання Римського собору, але й це послання Константинопольському собору безпосередньо адресоване не було. Папа Вігілій, скільки його смиренно не благали патріархи та єпископи, на п1ятий собор не з1явився, хоча в цей час перебував у Константинополі; на соборі лише читали його послання; легатів він не послав. Цесароградський патріарх не зміг прибути на перший собор у Нікею через старість. Не брали особистої участі в роботі сьомого Нікейського собору єпископи Політіан, Феодор та Ілля.
10 Псалом CXLIV, 3—4.
11 Ісайя XXIX, 18. 12 Вихід ХХХ111, 19.
13 Псалом CXLIV, 3, 4, XC1V, 1, 2; CXVII, 1 або 29.
14 В Іп.і Хл. хибно “идолъслужитель”: у Лавр. “идолъ суєтних”.
15 Псалом XCV, 1—4; CXLIV, 3. 1″ Єванг. від Луки XV, 10.
17 Ієзекіїль XXXVI, 25.
18 Міхей VII, 18—19.
19 Поел. Павла до римлян VI, 3, 4.
20 Друге поел. Павла до корінфян V,91 17 і його ж до римлян XIII, 11, 12; V, 2; VI, 22.
21 Псалом II, 11.
22 Псалом СХХІІІ, б, 7; IX, 7, 8.
993
1 В Іп. і Хл. це речення стоїть не на своєму місці (після першого “воювати три роки”); у Лавр.— правильно.
2 В Іп. тут і далі “вола”; у Хл. і Лавр. “быка”.
3 Додано з Лавр.
4 Додано з Лавр. Переяславль згадується ще 907 р., у договорі Олега з греками. Очевидно, легенда про Кожум1яку (Кирила, Микиту, Яна) виникла за часів Володимира і була внесена в літопис під 993 p. пізніше, коли складалася “Повість минулих літ”.
996
1 Додано з Лавр.
2 Перевара — посудина, в якій варили мед (напій).
3 Єванг. від Матфія V, 7.
4 “Єванг. від Луки XII, 33.
5 Єванг. від Матфія VI, 19—20.
6 Псалом СХІ, 5.
7 Притчі Солом. XIX, 17.
8 В Іп. і Хл. “по градомъ”; у Лавр. “по городу”.
9 Гридниця — велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді — дружинники-охоронці князя.
10 В Іп. “Ондроникомъ”; у Лавр. “андрихомь”.
11 В Іп. і Хл. “єпископ”; у Лавр. “єпископи”.
12 Віра — грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.
997
1 В Іп. і Хл. “вhрхъние”; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.
2 Лукно — діжечка з лубу.
3 Медуша — приміщення для зберігання меду (їжі і напою).
4 Додано з Лавр.
5 В Іп., Хл. і Лавр. помилково — “въ градh”, “въ градhх”, “в городhхъ”.
6 Корчага — велика глиняна посудина, типу широкої низької амфори, з вузьким горлом.
1007
1 В Іп. і Хл. “принесени святий”; у Лавр. “перенесени святий”; тут явна помилка; у Новг. І маємо “принесени си”, а в Новг. V додано “князи”, тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 p. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Свято-” славича.
1014
1 Додано з Лавр.
1015
1 Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти деньдва, аби влаштувати справи захоплення престолу. Він приставив сторожу до покійного батька, щоб приховати його смерть. Але бояри, противники Святополка і прихильники Бориса, вивезли тіло Володимира, і всі кияни дізналися про його кончину.
2 Римсько-візантійський імператор Константин проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії, за що був прозваний Великим і визнаний за святого. Володимир Святославич, що запровадив християнство на Русі, тому й порівнюється з Константином.
3 Поел. Павла до римлян V, 20.
4 Премудр. Солом. XI, 17.
5 Ієзекіїль XXXIII, 11.6
6 Ієзекіїль XXXIII, 12—16, 20.
7 Єванг. від Матфія IX, 13.
8 Діяння апостолів X, 31.
9 Натяк, очевидно, на те, що Володимира не канонізовано як святого, бо далі літописець свідчить, що пам1ять його бережуть руські люди.
10Додано з Лавр.
11 Притчі Солом. XI, 7; слово курсивом додано з Лавр.; у літопису подано зворотний афоризм, бо в Біблії сказано: “Із смертю людини нечестивої зникає надія”.
12 Цей заголовок в Іп. зі знаком виноски приписано внизу новим почерком.
13 Притчі Солом. І, 16, 18, 19.
14 Псалом III, 2.
15 Псалом XXXVII, 3, 18.
16 Псалом CXIII, 1—3.
17 Псалом XXI, 13, 17; VII, 2.
18 Імена відомі з “Саги про Еймунда”.
19 Друга кн. Параліпоменон XVIII, 19, 20.
20 Псалом LVII, 2—5.
21 Додано з Погод, “на оусть тмы”; у Хл. це виправлено (хибно) на “оустьи смhдыни”.
22 Від устя тепер висохлої річки Смядині до Смоленська приблизно 3 км
23 Псалом СХХХІІ, 1.
24 Псалом IX, 18.
25 Псалом XXXVI, 14; X, 2; XXXVI, 15, 20.
26 Псалом II, 3—7.
27 В Iп. “пути плоды” у Хл. “труда плоды”.
28 Притчі Солом. I, 26, 31.
29 Імовірне місце поховання Святослава — пагорб Могила Святослава. У Никон. відзначено, що в нього був син Ян (Іван). Судячи з маршруту втечі, можна з великою1 вірогідністю припускати, що Святослав був одружений з невідомою на ім1я дочкою угорського князя (принца) Гейзи; їх у Гейзи (за угорськими джерелами) було три, шлюбні зв1язки їх відомі; тоді це буде четверта (друга по старшинству). Є давня гіпотеза, що й брат Гейзи Михаи жоною мав якусь руську княжну.
30 Даниїл V, 21.
31 Ісайя І, 6.
32 Екклезіаст X, 16.
33 Ісайя III, 1—5.
34 Kopзнo — накидка, плащ на хутрі або оторочений хутром.
35 В Іп. “на Рокъмъ”; у Лавр. “на Рокомъ”.
36 У Хл. і Лавр. числа убитих нема. а в Іп. його приписано внизу сторінки (з виноскою).
37 Про це вже говорилося вище. Бориса убили 24 липня. З убивством Гліба Святополк, ясно, не гаявся, отже послав до нього гінця 24 чи 25 липня. Про цього таємного гінця дізналася Передслава і тоді ж треба було й собі блискавично організувати таємну місію) послала вістку про все Ярославові. Гонець (один чи два), міняючи коней і долаючи за добу 150 км чи й більше, прибув до Новгорода напередодні першого Спаса (1 серпня).
38 У Хл. число варягів становить шість тисяч: кількість війська Ярослава в Іп. дуже перебільшено; за Новг. І (Комісійний список), у Ярослава було чотири тисячі воїв — тисяча варягів і три тисячі новгородців.
39 Дізнавшись про вбивство Бориса, Ярослав відразу рушив у похід, витративши кілька днів на збір. У літопису далі багаторазово простежуються факти, що християнізовані князі вирушали в походи, а по можливості розпочинали й вирішальні битви, у великі християнські свята або в день свого патрона-покровителя. Перебіг подій, як і до певної міри слова “призвавши [на поміч] бога”, дають підставу для твердження, що Ярослав, спасаючись від можливої загрози з боку Святополка, виступив проти нього саме на Спаса Преображення, б серпня 1015 p., після урочистого богослужіння. Прибуття його до Любеча подано вже під 1016 p., тобто на початку вересня (початок візантійського нового року). Розрахунки відстані від Новгорода до Любеча і звичайного темпу походу (ЗО—40 км за добу) визначають тривалість путі у 25—ЗО днів. Обабіч Дніпра війська стояли три місяці — у вересні, жовтні і листопаді, до заморозів.
40 Додано з— Акад.
1016
1Додано з Новг. 1.
2 Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно.
3 В Іп. “хоромь рубить нашихъ”. Найновіші археологічні розкопки теж показали, що Київ був тоді забудований дерев1яними рубленими домами. У Новг. І після цих слів про хороми іде таке продовження, відмінне од тексту Іп. і Лавр.: “І почав Дніпро замерзати. А був у Святополка муж, заприязнений з Ярославом, і послав до нього Ярослав отрока свого уночі, сказавши до нього [мужа]: “Такий-то! Що ти тому велиш робити? Меду мало варено, а дружини багато”. 1 мовив той муж: “Скажи так Ярославу: “Якщо ж меду мало, а дружини багато, треба під вечір дати”. 1 зрозумів Ярослав, що в [ту] ніч він велить іти на січу. І відразу того вечора перевізся Ярослав на ту сторону Дніпра, а човни одіпхнули вони од берега. І тої ночі пішли вони на січу, і сказав Ярослав: “Позначайте себе. Завивайте собі голови убрусом”. Далі говориться про битву і перемогу над Святополком, але матеріал цей в Іп. поданий уже під 1019 p. (ідеться про іншу битву).
Пиятика Святополка, своєрідність зашифрованої мови Ярослава (зновутаки ідея свята) і той факт, що 26 листопада було свято Юрія — день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Мудрого,— все це знову дозволяє говорити, особливо беручи до уваги попередні докази (див. прим. 39 до 1015 p.), що саме на світанні 26 листопада 1015 p., після майже трьохмісячного стояння, Ярослав і розпочав вирішальну і переможну битву. Можна звідси твердити також, що то го ж дня наприкінці або 27 листопада Ярослав був уже на київському столі.
4 Святополк (за актовими печатями, його друге, хрестильне ім1я — Петро) був одружениі з дочкою польського князя (наприкінці життя — короля) Болеслава Хороброго, сина князя польського Мешка І і внука князя польського Земомисла.
5 В Іп. тут спочатку було написано “ки” (тобто 28, так і в Хл., і в Лавр.), потім “к” видряпано, а “і” (тобто 10) приписано після “й”; отже, вийшло 18. Але з літопису точно відомо, що Ярослав помер 1054 p., маючи 76 літ: отже, в листопаді 1015 р. йому було 38 років, а народився він десь у листопаді 977 р.
1017
1 У Новг. І під 1017 р. сказано, що Ярослав рушив у похід до города Берестія. Отже, в Іп. мається на увазі його повернення іазад до Києва. Пожежа церков спричинилася до того. що в 1017 p., як свідчить той же Новг. 1, “заложена быть святая София Кьіевh”: за най новішими дослідженнями, це справжня ;іата закладин Софійського собору.
1018
1 В Іп., Хл і Лавр. хибно “Будыи”
2 Додано з Лавр.
3 У Лавр. “по 18 гривень”; це, мабуть, вірніше.
4 За даними польського історика Яна Длугоша, Болеслав, захопивши Київ, зробив своєю наложницею Передславу, пізніше, як зауважувалось (див. прим. 9 до 980 p.), видану, очевидно, у Польщі, за Болеслава ІІІ Рудого, де той був тоді у вигнанні і де ного осліпили. Утікаючи з Києва, Болеслав “поволік” із собою і Премиславу, у Длугоша названу, мабуть, хибно, Мстиславою (згодом її видали за Ласло Сара Лисого; див. ту саму примітку). Німецький хроністсучасник Тітмар Мерзебурзький, який наводить точні дати окремих епізодів походу (22 липня і 14 серпня 1018 p.), пише, що Болеслав захопив тоді навіть дев’ять сестер Ярослава, його мачуху, тобто СЬОМУ жону Володимира Алель (див. ту саму примітку), і невідому на ім’я першу Ярославову жону. За “КиєвоПечерським патериком”, до польського полону потрапив тоді також друг Перед нави Мойсей, угрин, брат Георгія (якому 1015 p. відрубали голову, знімаючи з шиї гривну).
5 Тобто священика Десятинної церкви.
1019
‘ В Іп. і Хл. “пробhже”; у Лавр. “прибhжа”.
Цей уривок (від слів “Його ж і по справедливості…”) запозичено з “Хроніки” Амартола.
3 Додано з паримійного “Житія Бориса і Гліба”.
4 Буття IV, 23—24.
5 У Біблії не сказано, що вони були братами Єноха.
6 В Іп. помилково “Ламех”; у Хл. і Лавр. “Авимелех”; біблійний Авімелех, син судді Гедеона від наложниці, після смерті батька убив сімдесятьох своїх зведених братів (Кн.Суддів IX, 5).
1020
‘ Це другий син Ярослава; першим від невідомої на ім’я жони, за Новг. І, був Ілля, який помер, за дослідженнями, очевидно, в 1034 p.; далі, рахуючи синів Ярослава, літописець Іллю до уваги не бере; жона Володимира невідома.
1022
‘ Мовиться про похід 1017 р. (див. прим. 1 до 1017 p.).
2 Цього Мстислава (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Костянтин) прославляв також Боян, як це свідчить “Слово о полку Ігоревім”; ім’я жони Мстислава, за Любецьким синодиком,— Анастасія
1024
1 Додано і Лавр.
1027
‘ За Любецьким синодиком, хрестильне ім’я Святослава — Миколай.
1030
‘ За актовими печатями і графіті Софії київської, хрестильне ім’я Всеволода — Андрій.
2 Після смерті Болеслава Хороброго у Польщі розпочалася довготривала боротьба за королівський престол, яку наш літописець пов’язав із пізнішими антифеодальними повстаннями.
1032
‘ За Татіщевим, цього ж року в Ярослава народилася дочка; це, очевидно, добре відома з французьких джерел його третя дочка — Анна-Агнеса, друга жона французького короля Генріха І Капета, апісля його смерті — третя жона могутнього французького феодала Рауля II (III), графа де Крепі і де Валуа, якого вона теж пережила. Так само добре відома з угорських джерел Ярославова дочка Анастасія-Агмунда, жона угорського короля Андрія (Ендре) І; це, очевидно, його найстарша дочка. В іс— ‘ ландських сагах згадується друга, мабуть, дочка Ярослава — Єлизавета (Еллісів); першим мужем її був норвезький король Гаральд III Суворий Сігурдссон; коли його вбили, Єлизавета вийшла заміж удруге, за датського короля Свена II Естрідсена, ставши його третьою жоною.
1033
1 У Лавр. після 6541 (1033) p. ідуть два незаповнені роки — 6542 і 6543 (1034 і 1035). Події, записані в Лавр. під 6544 (1036) р., в Іп. подані під 6542 (1034) p., а далі роки 6543 і 6544 (1035 і 1036) відсутні зовсім; після 6542 (1034) p. відразу йде знаменитий 6545 (1037) p. За Татіщевим, 1036 p. в Ярослава народився сьомий син Ігор (за актовими печатями, його хрестильне ім’я Костянтин, а за іншими, писаними джерелами, можливо, Юрій); жона його невідома.
1034
‘ За актовими печатями, хрестильне ім’я Вячеслава — Меркурій; жона його невідома.
2 У Лавр. про цей похід сказано під 1036 p. З тексту, однак, цілком ясно, що тут ідеться про події давноминулого часу, коли Ярослав тільки став київським князем (що й підкреслено словами “ввійшов у город свій”, доречними в 1017 p. і зовсім не доречними тоді, коли Ярослав уже давно сидів у Києві) і ще був тісно зв’язаний з Новгородом; приєднуємось до твердження, що печеніги обложили Київ навесні 1017 p.; після перемоги над ними та пізніших пожеж (див. прим. 1 до 1017 p.) і було закладено Софію київську, яку закінчили і освятили саме 1037 p., відзначаючи 500 ліття її прототипу Софії константинопольської (532—537 pp.) та ювілей Ярослава Мудрого (див. ще прим. 1 до 1037 p.).
3 Поруб — темниця, тюрма, найчастіше підземна.
1037
‘ В Іп. стаття під 1037 p.— ювілейна, до шістдесятиріччя Ярослава Мудрого. Хрестильне ім’я Ярослава було Георгій, а його друга жона Інгігерд, дочка шведського короля Олафа (Олава) III (Скотконунга), —відома з ісландських саг, мала хрестильне ім’я Ірина (в черницях — , Анна,— так вона названа в житіях святих). На свою честь (Георгій-Юрій) Ярослав назвав також два городи, збу-1 давані ним.— Юр’єв у Чудській землі і Юр’єв на ріці Росі.
2 Притчі Солом. VIII, 12—17.
3 В Іп., Хл. і Лавр. “урокъ” — тобто умовлену частку майна.
1039
‘ Десятинну церкву могли повторно освячувати, якщо її частково перебудували (сліди такої зміни в будові, власне у фундаменті, виявлено, тільки якого вона часу — невідомо) або осквернили (але тоді мало б місце так зване мале освячення і про це літописець навіть не згадував би). Є давнє обгрунтоване твердження, що слова про те, нібито згадану церкву “спорудив Володимир, отець Ярославів”, внесено до літопису помилково в пізніші часи. Тут ідеться не про Десятинну і не про Софію, а про освячення третьої церкви Богородиці (Успіння), збудованої Ярославом,— рештки великої церкви того часу розкопано на перехресті нинішніх Володимирської та Ірининської вул. Аналіз топографічного викладу в літописі показує, що саме за ціпю церквою Богородиці стояв у часи Ярослава двір і, отже, дім доместика (керівника хору сусідньої Софії, а не Десятинної церкви) на місці зниклого кам’яного терема-ротонди Ольги на теремнім дворі справді над горою “внЪ града” (під фундаментом будинку виявлено старіший фундамент). Про кам’яний терем за городом, двір доместика і межі Києва за часів Ольги говориться під 945 p. (див. тут прим. 9). Згаданий митрополит Феопемпт з’явився у Києві, як гвердять, десь у 1037 p. Про попередніх митрополитів відомості не досить певні. Новг. І налічує їх три — Леонтій, Михаїл та Іоанн, причому перші два нібито одна особа. Вважають, що Леонтій (Михаїл) був митрополитом у 992 (?) — 1008 (?) роках, а Іоанн (світське ім’я — Іона) — у 1008 (?)—1036 (?) роках.
1044
‘ Насправді останки князів положили в Десятинній церкві Богородиці в Києві; у Лаво. нема “в Володимири”.
2 Жона Ізяслава невідома.
1047
1 За іншими історичними даними, Мойслава (Мецлава, Маслава), цього бунтівного мазовецького вельможу, убив сам Казимир.
1051
1 Додано з Лавр. Ларіон (їларіон), автор знаменитого “Слова о законі і благодаті”, митрополитом був недовго, очевидно, до 1052 чи 1053 p., бо у Новг. І під 1055 р. уже згадується, як діючий, новий митрополит грек Єфрем. Можливо, що їларіон десь 1053 p. помер. Але є гіпотеза, що його скинули з митрополитства і він у неділю 7 листопада 1053 p. постригся під іменем Никона в ченці Києво-Печерського монастиря, далі став тут ігуменом і в 1072—1073 роках зробив літописне зведення. :
2 Тобто на Афон.
3 Сюди. очевидно, зараховано й час, коли Антоній вперше усамітнився в печеру тобто, дгсь у 1033 p., ще за княжіння Ярослава Мудрого.
4 Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.
5 Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря — точно невідомо. Але в “КиєвоПечерському патерику” подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і “Житія Феодосія Печорського”: “приидох же и азъ к нему, худый и недостойный аэъ рабь Несторь, и приять мя, тогда лhтъ ми сущу 17 от рожден ia моего”.
4 Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.
5 Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря — точно невідомо. Але в “КиєвоПечерському патерику” подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і “Житія Феодосія Печорського”: “приидох же и азъ к нему, худый и недостойный азъ рабь Несторь, и приять мя, тогда лить ми сущу 17 от рожденіа моего”.
1053
‘ Що перша жона Всеволода Ярославича, мати Володимира (його хрестильне ім’я — Василій) Мономаха, звалася Марією, про це свідчать найновіші сфрагістичні дослідження; за гіпотетичними даними Видобицького синодика, вона мала ім’я Анастасія; це, очевидно її друге ім’я. Марія була дочкою ві зантійського імператора Константина І) Мономаха не від його тоді зовсім ста рої третьої жони Зої, дочки візан тійського імператора Константина VIII а від фаворитки (потім — четвертої жони) Скліриня. Померла Марія, за Татіщевим, 1067 p.
1054
‘ Додано з Лавр.
2 Додано з Акад.
3 Цей мармуровий саркофаг із останками Ярослава (та іншими) і досі стоїть у Софійському соборі. За черепом Ярослава відтворено скульптурний портрет князя.
1059
‘ Стрий — дядько по батькові: вуй, вуйко — дядько по матері.
1063
‘ Коли в засуху дуже міліє озеро Ільмень, то буває, що ріка Волхов тече назад.
2 У Хл. і Лавр, сказано, що тоді весь Новгород спалив Всеслав Брячиславич.
1065
1 ‘ Ім’я цього Гліба вибито на знаменитому Тмутороканському камені: “вь Вhто. ‘зфоз’ (тобто 6576—1068 року) івді[кта] Т (6) глhбъ князь мhрилъ їмо (ре) по лєду от тьмутороканя до |ридва. Тиді (10 000 і 4 000) сяжє [нъ] “.
2 Додано з Акад.
3 Комета Галлея; у перигелії була 122 і7 березня 1066 p., увечері стала з’явитися з 24 квітня.
4 Додано з Лавр.
5 Звідси починаючи і словами “що й сталося” кінчаючи, іде текст, запозичений із руського компілятивного “Хронографа за великим викладом”, де використано “Хроніку” Амартола та її продовження.
6 Відомості про це Амартол запозичив із Біблії (Друга кн. Маккавеїв V? 1—4); можливо, тут ідеться про марево, міраж (повторно про це в літописі занотовано під 1113 р.); за іншими даними, тут також мовиться про комету Галлея, яка була в перигелії 163 p. до н. е.,— але тоді матимемо деяку неузгодженість, бо Антіох IV Єпіфан Славний помер 164 р. до н. е. під час походу на Єрусалим. Про цю саму комету Галлея говориться й далі: вона була в перигелії 66 p. до н. е. і 15 листопада 530 p. Точні дати метеоритних дощів (зорелет) •відомі з китайських хронік.
7 В Іп., Хл. і Лавр. хибно “вь Африкии”, в Амартола і Акад. “въ Фракии”.
8 Поприще — міра довжини, близько 700 —и.
1066
‘ Катепан — імператорський намісник, вищий воєначальник.
2 За Воскр., у Ростислава (за Татіщевим, його друге ім’я Михайло) був брат Ярополк, існування якого, однак, викликає сумніви. Жона Ростислава, за Густ., мала ім’я Ланка і, за даними Татіщева, який хибно називає її Анною, після смерті мужа вона хотіла з дітьми (тобто з синами Рюриком, Володарем, Васильком і дочкою) їхати в Угри до свого батька. Але великий князь київський Ізяслав Ярославич дітей їй не віддав і їхати не дозволив. Генеалогічні дослідження показали, що Ланка (Ілона, Олена) була дочкою угорського короля Бели І, який помер 1063 p. Отже, Ланка збиралася в Угри до своїх рідних братів — Гейзи (з 1074 p. короля Гейзи І) чи Ласло (з 1077 p. короля Ласло І Святого), де й вийшла заміж удруге за хорватського короля Дмитрія Звонимира. Після його смерті у 1089 p. Ланка, як видно, знову повернулася на Русь, до свого сина Володаря, бо 1097 p. з’являється на сторінках Густинського літопису.
1067
1 Про цю битву говориться і в “Слові о полку Ігоревім”: “На Немизь снопы стелють головами…”
2 В Іп.”июня”, у Хл. і Лавр. “іуля”.
3 Додано з Новг. І.
1068
‘ Додано з Лавр.; в Іп. тут змістова помилка, бо пропущено слова “русьскыи князи, и поб’ьдиша”.
2 Звідси розпочинається вставлене в літопис “Поучения про кари божі”, яке гіпотетичне приписувалось Феодосієві Печерському.
3 В Іп. і Хл. хибно “вредомъ”; у Лавр. “ведромъ”.
4 Іоїль II, 12.
5 Ісайя XLVIII, 4.
6 Амос IV, 7, 9, 10; вільний і скорочений виклад.
7 Додано з Лавр.
8 Малахія III, 5 — 7, 10, 11, 13, 14; вільний виклад.
9 Ісайя XXIX, 13.
‘° Притчі Солом. І, 28.
” Іоїль II, 23 — 25.
12 Русалії — древньослов’янське поганське свято-моління русалкам (вілам); відзначалося чотири рази на рік — 25 грудня, б січня, на русальну неділю (див. прим. 1 до 1177 p.) і на Івана Купала (24 червня).
13 Ізяслав подався по допомогу в Польщу до свого родича, Болеслава Сміливого (з 1076 p. короля польського), сина тітки Ізяслава ДобронігиМарії, що була замужем за— Казимиром І Відновителем, і водночас небожа жони Ізяслава Гертруди-Олісави, сестри того ж Казимира.
14 В Іп. “руками яша”, у Хл. “рукама яша”; у Лавр. “яша рукама”, — всюди хибно.
1069
‘ Про цю втечу Всеслава (жона його невідома) потай од киян говориться і в “Слові о полку Ігоревім”: “Скочи оть нихъ лютымъ звhремъ въ плъночи изъ Бhлаграда, обhсися синь мьглh”.
2 У Мстислава залишився син Ростислав від невідомої жони.
:і У Новг. I тут додано, що тоді погоріло Подолля (у Києві).
1070
‘ В Іп. і Хл. хибно “оу Всеслава”; у Лавр. “у Всеволода”.
1071
‘ В Іп. і Хл. хибно “начаста”; у Лавр. “нарицаху”.
2 В Іп. “в лодьях”, у Хл. “в лодіи”.
3 В Іп. хибно “мечтавше”, у Хл. “метавше”.
4 Додано з Лавр.
5 В Ід і Хл. “побhдити”; у Лавр. “погубити”; у Новг. І “побити”.
1072
1 У Лавр. “мhсяца мая 2 день”, — і але ця дата невірна, бо тоді була середа; крім того, на неділю 20 травня 1072 p. припадав празник всіх святих (отців Нікейських собор), вибраний, очевидно, для того, щоб підкреслити святість Бориса і Гліба (див. також текст під 1115 p. про перенесення їхніх останків).
1073
‘ Тобто, входить у зносини, змовляється; в 1п. “вьстаєть”, у Хл. “сватается”.
2 Додано з Лавр.
3 Як і в 1068 p., Ізяслав подався до Болеслава Сміливого, і той навіть розпочав якісь бойові дії на окраїнах Русі, але, воюючи з чехами, був примушений звернутися по допомогу до Святослава; при цьому Болеслав забрав Ізяславове добро, пограбував свого дядька (вуйка).
4 Успенський собор Києво-Печерського монастиря.
Читати “Повість минулих літ” Нестора Літописця частина 9, Коментарі