У байці Леоніда Глібова “Хазяїн та Шкапа” Шкапа спостерігає за хазяїном, який сіє овес, і критикує його, не розуміючи сенсу його дій. Шкапа вважає, що краще було б з’їсти овес, аніж “розкидати” його по землі. Проте, коли настає час жнив, хазяїн збирає урожай, а Шкапа отримує можливість насолоджуватися плодами його праці, оскільки вона годується відмолоченим вівсом.
Мораль байки полягає в тому, що не варто критикувати те, чого не розумієш, і що бог, або в ширшому сенсі — природа чи доля, краще знають, що роблять. Це нагадування про те, що іноді мудрість полягає в терпінні та довірі до процесів, які можуть здатися незрозумілими на перший погляд.
“Хазяїн та Шкапа”
Хазяїн сіяв овесець;
Була у його нивка невелика.
От бачить Шкапа та й базіка:
“І на який се він кінець
Овес у полі розсипає?
Мабуть, і сам гаразд не знає…
А я чувала, та й не раз,
Як про людей гукають всюди,
Що люди розумніші нас…
Кий чортів батько — брешуть люди!
Який тут розум — землю рить
Та розкидать пашню без діла?
Неначе нікуди подіть…
Стрижчаті б дав, то й я б поїла;
А хоч індикам, хоч качкам,-
Усе б було видніше нам,
Що робить він хоч трохи гарно
І що пашні не втратить марно…
Або нехай би й заховав —
Сказали б, що скупенький став…
А то — що зробить — все дурниця,
Вже аж не хочеться дивиться!”
Минуло літо, після жнив
Овес Хазяїн змолотив
І Шкапу ту, що вередує,
Він і шанує, і годує.
Так інший здуру неборак
Над божим ділом вередує:
“І се не так, і те не так,
Чого се сонце дуже гріє
Або не відтіль вітер віє…”
Головонька його дурна
Того й не зна,
Що бог нас лучче розуміє.
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
