Темою вірша “Підкова” Ірина Жиленко обрала ліричну героїню, яка знайшла золоту підкову Діда Мороза. Ця “Підкова” здійснює бажання і мрії. Ірина Жиленко зобразила прагнення здійснення бажань на новорічні свята і водночас передала розуміння, що не можна залишати у себе чужу річ.
“Підкова”
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: “Мама!” —
Й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі…
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада…
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись… І полягали спати.
Вірш “Підкова” Ірини Жиленко
Читати твори Ірини Жиленко.
