Використовуючи багато епітетів та метафор Ірина Жиленко у вірші “Гном у буфеті” персоніфікувала міфічного гномика, який живе в уяві дитини. Вона закликає шанувати і любити його як сімейну реліквію. “Гном у буфеті” – це символ давніх речей і реліквій, які мають свою історію та особливе значення у житті людини, тому їх потрібно шанувати, прислухатися до їхнього звуку, пронесеного через століття.
“Гном у буфеті”
Ти знаєш, у нашому домі,
в старому буфеті, давно
живе мій добрий знайомий –
старенький буфетний гном.
Він знав ще дідуся хлоп’ям,
а маму — малим дівчатком,
гукав пустунам: “Ай-яй!”,
Слухняним давав шоколадки.
Замкнувши буфет на гачок,
золотить на свята сервізи.
Багріє його ковпачок
за склом серед вазочок різних.
Він любить какао пить,
смоктати м’ятні гостинці.
Так довго і солодко спить
в старій музикальній скриньці.
Навчився він чемних манер
в одної маркізи з фарфору.
Сказала маркіза: — Тепер
дружити із вами не сором.
Ви просто — франтом, хоча
втягніть у петлицю троянду.
І прошу до мене на чай
Разом з цвіркуном-музикантом;
Століття, і друге, і третє, —
прислухайся! — чуєш? – завжди
клопочеться гном у буфеті,
бормоче, зітха, шарудить.
І тупа, і плямка в куточку,
і дзвонить в буфетні шибки.
І в довгі засніжені ночі
нашіптує дітям казки.
Ірина Жиленко “Гном у буфеті”
Читати твори Ірини Жиленко.
