Байка Леоніда Глібова «Вовк та Ягня» розповідає про вовка, який зустрів ягня на березі річки. Вовк звинувачує ягня в тому, що воно забруднило воду, яку він хотів випити. Ягня намагається заперечити, але вовк не слухає його і в кінці задушує ягня.
Ця байка відображає суспільну несправедливість, коли вищий по статусу індивід може використовувати свою силу, щоб обдурити та здійснити насильство над тими, хто слабший. Це показує, як влада може призводити до зловживань у суспільстві.
“Вовк та Ягня”
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого тусає та ще й б’є —
Затим що сила є…
Примір недовго б показати
Та — цур йому! Нащо чіпать?..
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.
Улітку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Само забилося до річки —
Напитися водички.
От чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк — такий страшенний
Та здоровенний!
Та так прямісінько й біжить
До бідного Ягняти.
Ягняті нікуди тікати;
Стоїть, сердешне, та дрижить…
А Вовк, неначе комісар, кричить
(Він, щоб присікаться, знайшов причину):
— Нащо се ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій
Та квапиш ніс поганий свій
У чистую оцюю воду?
Та я тобі за сюю шкоду —
Ти знаєш, що зроблю?..
Як муху, задавлю!
— Ні, паночку,— Ягня йому мовляє,—
Водиці я не сколотив,
Бо ще й не пив;
А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,
Бо я стою зовсім не там.
Де треба пити вам.
Та ще й вода од вас сюди збігає…
— Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув.
Чи бач! Ще і базікать стало…
Такого ще поганця не бувало!..
Здається, ти й позаторік тут був
Та капості мені робив?..
Тривай же!
Ти думаєш, що я забув?
— Помилуйте! — йому Ягнятко каже,—
На світі я ще й году не прожив.
— Так брат твій був.—
Нема братів.
— Так, може, батько,
Коли не дядько…
Або ж хто-небудь з ваших був…
Хіба не знаю я, не чув,
Що ви усі мене б із’їли,
Якби вловили? Собаки й вівчарі твої,
Усі ви — вороги мої;
Од вас мені життя немає…
Ще мало я терпів?
— Так чим же я вам досадив? —
Ягнятко, плачучи, питає… -—
Цить, капосне! Либонь, не знає…
Ще й огризається, щеня!
Що ти за птиця? Ти — Ягня!
Як сміло ти мене питати?
Вовк, може, їсти захотів!..
Не вам про теє, дурням, знати.—
І – Вовк Ягнятко задавив…
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан… йому не слід…
(1854)
Читайте твори Леоніда Глібова
