Українська народна пісня “Маяло житечко, маяло” оспівує період збирання врожаю як це вінець праці хлібороба, його надій та сподівань. Народна творчість особливо висвітлює тему жнив – водночас як важку працю і свято. У пісня “Маяло житечко, маяло” оспівана також традиція, за якою жниці одягали на голову вінок із колосся та прикрашали його квітами, коли поверталися додому після збору урожаю. В обжинковій пісні “Маяло житечко, маяло”, як і в інших народних піснях цього циклу, висловлена особлива шану хлібу, про що свідчить зокрема, персоніфікація жита, яке тут виступає дійовою особою.
“Маяло житечко, маяло”
Маяло житечко, маяло,
Як у полі стояло,
А тепер не буде маяти,
А буде в стодолі лежати.
До межі, женчики, до межі,
Бо мої пиріжечки у діжі.
До краю, женчики, до краю,
То я вам пиріжечка покраю.
Котився віночок по полю,
Просився у женчиків додому:
— Возьміте мене, женчики, з собою
Та занесіть мене до господаря в стодолу,
Бо я вже в чистім полі набувся,
Буйного вітречку начувся.
Од ясного сонечка нагрівся,
А дрібного дощику напився;
Нехай же я у стодолі одпочину,
Поки вивезуть знову на ниву.
“Маяло житечко, маяло” – текст онлайн
