“Повість минулих літ”
(частина 3)Читати “Повість минулих літ” Нестора Літописця частина 2
І возлюбив бог Аврама, і сказав бог Аврамові: “Вийди з дому отця твойого і піди в землю, в яку я тобі покажу. І я сотворю од тебе народ великий, і благословлять тебе всі племена земні”. І вчинив Аврам, як ото заповів йому бог, і взяв Аврам Лота, синівця свого, — а був же йому Лот шурином і синівцем, бо Аврам узяв був [за себе] дочку брата Арана, Сару. І прийшов він у землю Хананейську до дуба високого, і сказав бог Аврамові: “Потомству твоєму дам я землю оцю”. І поклонився Аврам богові. Аврам же був сімдесяти літ, коли вийшов він із Харрану 15.
Сара ж була неплідною, боляща непліддям. Тому сказала Сара Аврамові: “Увійди-но до рабині моєї”. І взявши Сара Агар, дала її мужеві своєму. І ввійшов Аврам до Агарі, і зачала Агар, і родила сина Агар, і назвав його Аврам Ізмаїлом. А був же Аврам вісімдесяти і шести літ, коли родився Ізмаїл. Потім же, зачавши, Сара родила [йому] сина, і нарік він його ім’ям Ісаак. І повелів бог Аврамові обрізати дитинча, і обрізав [його] Аврам на восьмий день 16.
І возлюбив бог Авраама і плем’я його, і нарік його народом своїм, і одділив його від [інших] народів, назвавши людьми своїми. І сей Ісаак виріс, Авраам же жив сто сімдесят і п’ять літ, і помер він, і був похований. А коли Ісааку було шістдесят літ, родив він двох синів — Ісава й Іакова. Ісав же був лукавий, а Іаков праведний. І сей Іаков робив у вуя свого [Лавана] заради дочки його, заради меншої, [ Рахілі], сім літ. І не дав йому її Лаван, вуй його, сказавши: “Старшу візьми”. І дав він йому Лію, старшу, а заради другої [зажадав], сказавши йому: “Роби другі сім літ”. І він робив другі сім літ заради Рахілі, і взяв собі двох сестер, і од них же родив вісім синів: [од Лії] — Рувима, Симеона, Левія, Іуду, Ісахара й Завулона; [од Рахілі] — Іосифа та Веніаміна; а від двох рабинь [Валли і Зелфи] — Дана, Неффалима, Гада, Асира. І од сих розплодилися жиди 17.
Іаков же сей вийшов у Єгипет ста і тридцяти літ із родом своїм числом шістдесят і п’ять душ, а пожив у Єгипті сімнадцять літ і помер. І було в рабстві потомство його чотириста літ 18.
По сих же літах посилились люди жидівські і намножилися, а єгиптяни утискували їх роботою. У сі ж часи родився в жидів Мойсей, і сказали волхви єгипетські царю [своєму Рамзесові?]: “Родилося дитя | в жидів, яке погубить Єгипет”. Цар тут одразу повелів щойно народжених дітей жидівських вкидати в ріку [ Ніл]. І мати Мойсеева [Іоахаведа], злякавшись, що його погублять, взяла немовля, вложила його в кошик і, віднісши, поставила [кошик] у лузі. У сей же час прийшла дочка фараонова Фермуфі купатися. І побачила вона дитя, яке плакало, і взяла його, і пощадила його, і нарекла його ім’ям Мойсей, і виростила його 19.
І було дитя воно гарне, і коли мало воно чотири роки, то привела його дочка фараонова до отця свого фараона, а як побачив фараон Моисея, [то] став фараон любити дитину. Мойсей же, [якось] хапаючись за шию цареву, скинув вінець із голови царевої і наступив на нього. Побачивши ж [це], волхв сказав цареві: “О царю! Погуби отроча се. Бо коли ти не погубиш — погубить він увесь Єгипет”. Та не послухав його цар, а ще повелів не погубляти дітей жидівських.
Коли ж Мойсей виріс, то став він великим [мужем] у домі фараоновім. Але настав інший цар [Мернепта?], і позавидували йому, [Мойсееві], бояри. Мойсей же убив єгиптянина, [що зобиджав єврея, і] втік із Єгипту. І прийшов він у землю Мадіамську, і, ходячи по пустині, навчився од ангела Гавриїла про сотворения всього світу, і про першу людину, і [про тих], що були після неї, і про потоп, і про змішання народів, [і] скільки хто літ жив, і про зоряний хід і число [їх], і про розмір Землі, і всякої мудрості.
А потім з’явився йому бог у купині, вогнем, і .сказав йому: “Побачив я біду людей моїх в Єгипті, і зійшов забрати їх од рук єгипетських, і вивести їх із землі тієї. Ти ж іди до фараона, цар^ єгипетського, і скажи йому: “Пусти ізраїля, нехай вони три дні приносять требу господу богу”. Якщо не послухає тебе цар єгипетський — поб’ю його всіма чудесами моїми” 20.
І прийшов Мойсей, і не послухав його фараон, і напустив бог десять кар на фараона: перша — криваві ріки; друга — жаби; третя — мошки; четверта — песячі мухи; п’ята — падіж на скот; шоста — запалення з наривами; сьома — град; восьма — сарана; дев’ята — тьма на три дні; | десята — мор серед людей, — тому десять кар було [напущено] на них, що десять місяців топили вони дітей жидівських. Коли ж настав мор у Єгипті, то сказав фараон Мойсееві ;’ брату його Аарону: “Ідіте обидва звідси скоріш!” Мойсей тоді, зібравши людей жидівських, пішов із землі Єгипетської2′.
І вів їх господь у путь по [Аравійській] пустині до Червоного моря, і йшов перед ними вночі стовп вогняний, а вдень — хмарний.
Коли ж почув фараон, що втікають люди, погнав він за ними і притиснув він їх до моря. Побачивши ж [се], закричали люди жидівські на Моисея, кажучи: “Нащо вивів ти нас на смерть?” І заволав Мойсей до бога, і сказав господь: “Чого ти волаєш до мене? Удар жезлом по морю!” І вчинив Мойсей так, і розступилася вода надвоє, і ввійшли сини Ізраїлеві в море.
Побачивши ж [се], фараон погнав за ними, а сини Ізраїлеві пройшли [море] посуху. і коли вони вийшли на берег, то зступилося море над фараоном і над воями його 22.
І возлюбив бог ізраїля, і йшли вони од моря три дні по [Сінайській] пустині, і прийшли в Мерру. А вода тут була гірка, і заремствували люди до бога. І показав їм господь дерево, і поклав його Мойсей у воду, і води стали солодкими.
Потім же знову заремствували люди на Мойсея і на Аарона, кажучи: “Лучче нам було [б померти] в Єгипті, коли їли ми м’яса, і жиру, і хліба досита”. І сказав господь бог Мойсееві: “Чув я нарікання синів ізраїлевих”, — і дав він їм манну їсти.
Потім же дав він їм закон на горі Сінайській. Та коли Мойсей вийшов на гору [Хорив] до бога, то вони, відливши телячу голову, поклонилися [їй], яко богу, і Мойсей посік їх три тисячі числом 23.
Потім же знову заремствували вони на Мойсея і на Аарона, що не було води, і сказав господь Мойсееві: “Удар жезлом у камінь”. [Мойсей же] сказав: “А якщо з сього каменя ми оба не випустимо води?” І розгнівався господь на Мойсея, що не возвеличив він господа. І не ввійшов він у землю обітовану через це і через нарікання тих [людей]. Але вивів його [бог] на гору Вамську і показав йому землю обітовану, і помер Мойсей тут на горі24.
І взяв владу Ісус Навін. Сей прийшов у землю обітовану, і перебив хананейське плем’я, і вселив на їхнє місце синів ізраїлевих. А коли Ісус помер, замість нього став суддя Іуда; інших суддів було чотирнадцять. При них же, забувши бога, що вивів їх із Єгипту, стали [сини Ізраїлеві] служити бісам. І розгнівався бог, і віддав він їх іноплемінникам на розкрадення. А коли вони починали каятися, — милував їх. І знову вони ухилялися на служіння бісам. Після сих же служив Ілій-жрець, а потім Самуїл-пророк. [І] сказали люди Самуїлу: “Настанови нам царя” 25.1 розгнівався бог на ізраїля, і настановив він над ними царя Саула, але Саул не схотів ходити під законом господнім.
Вибрав [тоді] господь Давида, настановив його царем над Ізраїлем, і вгодив Давид богу. Сьому Давидові поклявся бог, що із племені його родиться бог, і він першим став пророкувати про втілення боже, сказавши: “Із утроби перед ранньою зорею породив я тебе” 26. Сей же пророкував сорок літ і помер.
А по ньому царствував і пророкував син його Соломон, який спорудив церкву богові і назвав її Святою святих. І мудрим він був, але під кінець впав у гріх; царствував він сорок літ і помер.
По Соломоні ж царствував син його Ровоам; при цьому розділилося царство Жидівське надвоє — в Єрусалимі одне, а друге — в Самарії . В Самарії ж царствував Ієровоам, халоп Соломонів, який зробив дві корови золоті і поставив одну в Вефілі на пагорбі, а другу — в Єндані, сказавши: “Се два боги твої, Ізраїлю!” 28 І поклонялися [їм] люди, а бога забули. Так само і в Єрусалимі стали забувати бога і почали кланятися Ваалові, тобто богові війни, що ним є Арей, і забули бога предків своїх.
І став бог посилати до них пророків. Пророки ж стали осуджувати їх за беззаконня їхні і за служіння кумирам, а вони стали побивати пророків, які їх осуджували. І розгнівався бог на ізраїля вельми, і | сказав: “Одкину я їх од себе і призову інших людей, що будуть мене слухати, а якщо вони согрішать, — не спом’яну беззаконня їх” 2д. І став він посилати пророків, говорячи: “Пророкуйте про одкинення жидів і про прикликання [інших] народів” 30.
Першим же став пророкувати Осія, кажучи: “Покінчу я з царством роду ізраїлевого, і сокрушу лук ізраїлів, і не буду більше милувати роду ізраїлевого, але, відмітаючи, одкинуся від них, — говорить господь, — і будуть блукати вони межи народами” 31. Ієремія ж сказав [про слова господа]: “Хоч би став [перед мене] Самуїл і Мойсей, — я не помилую їх” 32. І ще той же Ієремія сказав: “Так говорить господь: “Тож поклявся я ім’ям моїм великим, що віднині [не] буде ніде ім’я моє вимовлятися устами іудейськими” 33. Ієзекіїль же сказав: “Так говорить господь Адонай: “Я розсію вас і всі останки твої [розвію] по всіх вітрах, бо святилище моє осквернили ви всіма мерзотами твоїми, і відкину я тебе, і не помилую більше” 34. Малахія ж сказав: “Так говорить господь: “Уже нема мого благовоління до вас, бо од сходу і до заходу прославиться ім’я моє межи народами, і на всякому місці будуть приносити фіміам імені моєму і чисту жертву, бо великим [буде] ім’я моє між народів; через це оддам я вас на ганьбу і на розсіяння поміж усіма народами” 35. Ісайя великий сказав: “Так говорить господь: “Простру на тебе я руку свою, згною тебе, і розсію тебе, і не приведу тебе знову”. І ще той же [пророк] сказав [про слова господа]: “Зненавидів я празники ваші і новомісяччя ваші, і субот ваших я не приймаю” 36. Амос же пророк сказав: “Слухайте слово господа: “Я зніму плач за вас; рід ізраїлів упав і не встане знову” 37. Малахія ж сказав: “Так говорить господь: “Пошлю я на вас прокляття, і проклену благословення ваше, і розорю, і не буде [мене] між вас” 38. І багато пророкували вони про відкинення їх.
Сим же пророкам повелів бог пророкувати про прикликання інших народів замість них. [І] став волати Ісайя, так говорячи [про слова господа]: “Од мене бо вийде закон, і суд мій | [буде] світлом народам. Наближається швидко правда моя, [спасіння моє] прийде, і на рамено моє народи уповають” 39. Ієремія ж сказав: “Так говорить господь: “І встановлю я родові Іудиному завіт новий, даючи закони для зрозуміння їм, і на серцях їхніх напишу [його], і буду я їм богом, а вони будуть моїми людьми” 40. Ісайя ж сказав [про слова господа]: “Старе минуло, а нове я провіщаю, і провіщання раніш [від здійснення] явлено буде вам. Співайте господеві пісню нову”. “Слугам моїм буде дано ім’я нове, яке благословиться по всій Землі. Дім мій домом молитви назоветься для всіх народів”. Той же Ісайя говорить: “Покаже господь руку свою святую перед усіма народами — [і] всі кінці Землі побачать спасіння, [дане] богом нашим” 41. Давид же [говорить]: “Хваліте господа, всі народи, прославляйте його, всі люди” .
Коли так бог возлюбив нових людей, сказавши їм, що зійде до них сам, і з’явиться у плоті людській, і постраждає за гріх Адамів, то стали [пророки] пророкувати про втілення боже, і найперше Давид, говорячи: “Сказав господь господеві моєму: “Сядь одесную мене, поки [не] покладу я ворогів твоїх до підніжжя ніг твоїх” 43. І ще: “Сказав господь до мене: “Ти син мій єси, я нині родив тебе” 44. Ісайя ж сказав: “Не посол, ні вісник, а сам господь, прийшовши, спасе нас”. І ще: “Дитя бо родилося нам, владицтво його — на раменах його, і наречуть ім’я йому: Великого Світу Ангел. І велика влада його, і світові його немає кінця”. І ще: “Тож у чреві діва зачне, і родить сина, і наречуть його ім’ям Еммануїл” 45. Міхей же сказав: “і ти, Віфлієме, доме Єфрафи, хіба малий 46 ти єси між тисячами Іудиними? Із тебе бо вийде той, котрий буде старійшиною князів їхніх 47 в Ізраїлі [і] походження котрого — од днів вічності. Тому облишить він [їх] до пори, [поки] родить та, що має родити, і [тоді] інші з братів його вернуться до синів ізраїлевих” 48. Ієремія ж сказав: “Се бог наш, і [ніхто] інший не дорівняється йому. Знайшов він усі путі премудрості і дав [її] Іакову, слузі своєму. А після цього він на Землі з’явився | і жив між людьми” 49. І ще: “Людина він є. І хто спізнає, що він бог є? Як людина ж — він умирає” 50. Захарія ж сказав: “Не послухали вони сина мойого, і я не почую їх”, — говорить господь” 51. І Осія сказав: “Так говорить господь: “Плоть моя — від них” 52.
Прорекли ж вони і про страждання його, кажучи [так], як ото мовив Ісайя: “О горе душам їх! Бо лиху раду вони врадили, кажучи: “Зв’яжемо праведника”. І ще той же [пророк] сказав: “Так говорить господь: “Я не чиню опору, ні противлюся, ні говорю всупереч. Хребет мій я оддав на удари, і щоки мої — на побої, і лиця свого я не одвернув од наруги [і] оплювання” 53. Ієремія ж сказав [про слова іудеїв]: “Прийдіте, вкладемо [отруйне] дерево в їжу його [і] відторгнемо од землі життя його” 54. Мойсей же сказав про розп’яття його: “Побачите ви життя ваше, що буде висіти перед очима вашими” 55. І Давид сказав: “Чому хвилюються народи?” 56 Ісайя ж сказав: “Як вівця, він ведений був на заклання” 5 . Ездра ж сказав: “Благословен бог, що розпростер руки свої і спас Єрусалим” °8.
І про воскресіння його вони теж говорили. Давид [сказав]: “Устань, боже, суди землю, бо. ти успадкуєш усі народи” 59. і ще: “Устав, немов зі сну, господь” 60. І ще: “Хай воскресне бог, і хай розточаться вороги його” 61. І ще: “Воскресни, господи боже мій, нехай вознесеться рука твоя” 62. Ісайя ж сказав: “Ви, що зійшли в край тіні смертної, — світло возсіяє на вас” 33. Захарія ж сказав: “І ти задля крові завіту твойого випустив єси в’язнів своїх із рову, що не мав води” 64. І багато іншого пророкували вони про нього, що й збулося все”.
Спитав тоді Володимир: “А в які часи се збулося? І чи було се? Чи, може, тепер се має збутися?”
І філософ же, відповідавши, сказав йому: “Усе Вже давно збулося, коли втілився бог. Як ото раніш я сказав, коли жиди побивали пророків і царі їхні переступали закони, оддав їх [бог] на розкрадення, і були виведені вони у полон в Ассірію за гріхи їхні, і пробували вони там у рабстві сімдесят літ. А потім вернулись вони в землю свою і не було в них царя, а володіли ними архієреї до Ірода-іноплемінника, що оволодів ними.
У його ж владарювання, у рік п’ять тисяч і п’ятсотий, посланий був [ангел] Гавриїл у Назарет до діви Марії з племені Давидового сказати їй: “Радуйся, обрадувана, господь з тобою!” І од слова сього зачавши Слово боже в утробі, породила вона сина і нарекла його ім’ям Ісус 65.
І от прийшли зі сходу волхви, говорячи: “Де єсть народжений цар іудейський? Бо ми бачили зорю його на сході і прийшли поклонитись йому”.
Почувши ж це, Ірод-цар стривожився і весь Єрусалим із ним, і, прикликавши книжників і старців із народу, він запитував: “Де рождається Христос?” І вони сказали йому: “У Віфліємі іудейському”. Коли ж Ірод це почув, він послав [воїв], сказавши: “Вибийте дітей до двох літ, які є у Віфліємі”. Вони тоді, пішовши, вибили чотирнадцять тисяч дітей.
Марія ж, убоявшись, скрила хлопча.
А тоді Іосиф із Марією, взявши хлопча, утік в Єгипет і пробував тут до смерті Ірода. В Єгипті ж з’явився ангел Іосифові, говорячи: “Устань, візьми хлопча і матір його і йди в землю Ізраїлеву”. І він, прийшовши, поселився в Назареті66.
І коли він, [Ісус], виріс і було йому тридцять літ, став він чудеса творити і проповідувати царство небеснеє. і вибрав він дванадцятьох, що їх учениками своїми назвав, і став чудеса творити великі: мертвих воскрешати, прокажених очищати, кульгавих зціляти, сліпим прозріння чинити. І багато інших чудес великих [він сотворив], як ото пророки прорекли були про нього, говорячи: “Той недуги наші зцілив і болісті [наші] взяв [на себе]” 6′. І охрестився він у Йордані через Іоанна, показуючи новим людям оновлення. Коли ж він охрестився, то тут отверзлися небеса і дух сходив на нього у подобі голуба, і голос говорив: “Сей єсть син мій улюблений, і в ньому моє благовоління” 68.
І посилав він учеників своїх проповідувати царство небесне і покаяння, щоб збутися гріхів. І, збираючись сповнити пророцтво, став він проповідувати, що належить синові людському постраждати, і бути розіп’ятим, і на третій день воскреснути. І коли він учив у хра° мі, а|рхієреї і книжники сповнилися зависті, прагнули вбити його і, схопивши його, повели його до правителя Пілага. Пілат же, узнавши, що без вини видали вони його, хотів пустити його. Вони тоді сказали йому: “Якщо сього пустиш, — не будеш ти другом кесареві” 69. І Пілат повелів, щоб його розп’яли.
Вони ж, узявши Ісуса, повели його на лобне місце і тут розп’яли його. І настала пітьма по всій Землі од шостого часа до дев’ятого, а о дев’ятім часі сконав Ісус 70.
І церковна запона розідралася надвоє, і встало багато мертвих, яким він повелів бути в раю. І тоді, знявши його з хреста, поклали^ його в гроб і печатями запечатали гроб. А люди жидівські навіть сторожів приставили, кажучи: “Іще украдуть його вночі ученики його”.
Він же на третій день воскрес і з’явився ученикам, а воскреснувши з мертвих, сказав їм: “Ідіте межи всі народи, і научіте всі народи, хрестячи їх во ім’я отця і сина і святого духа” 7′. І пробув він із ними сорок днів, з’являючись до них після воскресіння. А коли сповнилося сорок днів, він повелів їм іти на гору Єлеонську, і тут з’явився їм, і, благословивши їх, сказав їм: “Оставайтеся в городі Єрусалимі, поки не пошлю я обітницю отця мого на вас”.
І, це сказавши, став він возноситися. А коли возносився він на небо, ученики поклонилися йому і вернулися в Єрусалим, а пробували завше у храмі72. А коли скінчилося п’ятдесят днів, зійшов дух святий на апостолів, і, прийнявши обітницю святого духа, розійшлися вони по всьому світу, навчаючи і хрестячи водою”.
Запитав тоді Володимир філософа: “Чому він од жони родився, і на дереві був розіп’ятий, і водою охрестився?” Філософ же сказав йому: — “Тому, що спервовіку рід людський согрішив через жону: диявол спокусив через Єву Адама, і він одпав від раю. Так само й бог одплату вчинив дияволові. Через жону спочатку дісталась побіда дияволу, бо із-за жони попервах 73 вигнаний був Адам із раю; через жону ж потім втілився бог, і повелів він у рай іти вірним. А що на древі він був розіп’ятий, [так] се тому, що із древа [Адам] з’їв [плід] і був вигнаний з раю. Бог також на древі страждання прийняв, щоб древом був переможений диявол, і од древа праведного 74 дістануть [спасіння] праведні. А що оновлення водою було, [то се] тому, що коли вельми умножилися гріхи в людях, — наслав бог потоп на Землю і потопив людей водою. Через це сказав бог: “Оскільки погубив я водою людей за гріхи їхні, то нині знову очищу водою гріхи людям — водою оновлення” 75. І народ жидівський у морі очистився од єгипетського злого діяння [тому], що вода створена найперше. Сказано бо: “І дух божий носився над водою” 76. Отож бо й нині хрестяться водою і духом.
Перше Преображення було водою, як ее преобразив Гедеон: коли ото прийшов до нього ангел [і] велів йому йти на Мадіама, він іспитував і мовив до бога, поклавши руно на току [і] сказавши: “І якщо буде по всій землі роса, а на руні сухо” . І сталося так. Се й дало прообраз, що інші народи були колись сушею, а жиди — руном, потім же на [інших] народах [стала] роса, тобто святе хрещення, а на жидах — сухо. І пророки теж проповідували, що водою оновлення буде.
Коли ж апостоли вчили по всій землі вірувати в бога, то їх учення прийняли і ми, греки, і весь світ вірує в учення їх. Уже назначив бог і день один, у який він, зійшовши [з небес], буде судити живих і мертвих і воздасть кожному по ділах його: праведному — царство небесне, і красу невимовну, [і] радість без кінця, і не [буде] він умирати вовіки, а грішникам — мука вогненна, і черва Невсипуща, і муці [їх] не буде кінця. Такі ото будуть муки [тим], які не вірують у господа нашого Ісуса Христа. Будуть їх мучити в огні, якщо хто не охреститься”.
І, це сказавши, показав він йому, [Володимирові], запону, на якій було написано судилище господнє. Показував же він йому праворуч праведників, що в радості попереду йдуть у рай, а ліворуч — грішників, що йдуть на муку. І Володимир, зітхнувши, сказав: “Добре сим праворуч, горе ж тим ліворуч”. Він тоді сказав: “Якщо ти хочеш праворуч стати, то охрестись”. І Володимир прийняв [це] до серця свойого, сказавши: “Пожду ще трохи”, — бо хотів він розізнати про всі віри.
І Володимир, давши йому дари многі, відпустив [філософа] з честю великою.
У РІК 6495 [987]. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: “Осе приходили до мене болгари, кажучи: “Прийми закон наш”. Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ [має] бути, і чудно слухати їх ‘. (А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі [йому] в огні горіти. Так що ви врадите? Що відповісте?”
І сказали бояри і старці: “Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у кожного про їхню службу, і як [хто] служить богові”.
І була до вподоби річ [ця] князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і) 2 1 тямущих, числом десять, і сказали їм: “Ідіте спершу в Болгари, розізнайте про віру їхню і службу”.
Вони, отож, пішли, і, прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і вернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: “Ідіте ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіте в Греки”.
Вони ж прийшли в Німці, і, роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесарограда, і прибули до цесаря [Василія]. Цесар же спитав [їх], задля чого вони прийшли, і вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь велику склав їм у той день. А на другий день послав він [вість] до патріарха [Миколая], іїажучи так: “Прийшли руси іспитувати віру нашу. Тож приготуй церкву і клір і сам облачись у святительські ризи. Хай бачать вони славу бога нашого”. І, це почувши, патріарх повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і співи, [й] хори влаштували.
І пішов з ними й цесар у церкву [святої Софії], і поставили їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли попереду, [і] розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у зачудуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: “Ідіте в землю вашу”. І відпустив їх [Василій] з дарами великими і з честю.
Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив Володимир: “Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було”. І сказав він їм: “Розкажіть перед дружиною”.
Вони тоді розказали: “Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде [кожен] і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. | Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут ‘[поганами] жити”.
Бояри ж, відповідавши, сказали: “Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей”. А Володимир, відповідавши, мовив: “То де ми хрещення приймемо?” І вони сказали: “Де тобі вгодно”.
А коли минув рік,
У РІК 6496 [988], пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив город, і знемагали люди в городі. І сказав Володимир городянам: “Якщо ви не здастеся, — буду стояти хоч три роки”.
Володимир тим часом спорядив воїв своїх і повелів насип сипати до городської стіни. І коли ці насипали, корсуняни, підкопавши стіну городську, викрадали сипану землю і носили до себе в город, висипаючи [її] посеред города. Вої тоді досипали більше, а Володимир стояв.
І от [один] муж, на ім’я Анастас, корсунянин, стрілив, написавши на стрілі: “За тобою, зі сходу, є колодязі ‘, з яких іде вода по трубі. Перекопавши [їх], ви переймете воду”. Володимир же, це почувши [і] глянувши на небо, сказав: “Якщо збудеться се — охрещусь”. І тут одразу звелів він перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і здалися.
І ввійшов Володимир у город, і дружина його. І послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: “Осе город ваш славний я взяв.
Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що й сьому вчинив”.
І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали [йому] вість, так говорячи: “Не належить християнам заміж виходити за поган і одіз давати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш — не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе”.
І, це почувши,, Володимир мовив посланим цесарями: “Скажіте обом цесарям так: “Я охрещусь, тому що раніше від сих днів іспитав я закон ваш, і він мені єсть до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповили послані нами мужі.
І, це почувши, обидва цесарі і раді були, і вмолили сестру свою, на ймення Анну, і послали до Володимира [послів], говорячи: “Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе”. І сказав Володимир: “Нехай, прийшовши [із] сестрою вашою, охрестять мене”.
І послухали [його] цесарі, і послали сестру свою, і деяких сановників, і пресвітерів. Вона ж не хотіла йти [в Русь], як у погани, і сказала їм: “Лучче б мені тут умерти”. І сказали їй брати: “Коли наверне як-небудь бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю ізбавиш од лютої раті. Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти н.е підеш, те саме вони творитимуть нам”. І ледве удвох присилували вони її, і вона, сівши в корабель [і] з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила через море.
Коли прибула вона до Корсуня, то вийшли корсуняни з поклоном, і ввели її в город, і посадили її в палаті.
А за божим приреченням в сей час розболівся Володимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця [посла], кажучи: “Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, — то не позбудешся сього”. І, це почувши, Володимир сказав 3: “Якщо буде се правда, — воістину велик бог християнський”. І повелів він охрестити себе.
І тоді єпископ корсунський з попами цесарициними, огласивши 4 його, охрестили Володимира. І коли возложив [єпископ] руку на нього — він зразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив бога, сказавши: “Тепер узнав я бога істинного”. А коли побачила це дружина його, — многі охрестилися.
Охрестився ж він у церкві святої Софії. І єсть церква та в городі Корсуні, стоі’ть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни; палата Володимирова стоїть окрай церкви і до сьогодні, а цесарицина палата — за олтарем.
По схрещенні ж привів він цесарицю на обручення. А сього не відаючи, [деякі] неправильно говорять, ніби він охрестився в Києві, інші ж — кажучи, [що] у Василеві, а другі, говорячи, [ще] інакше кажуть.
Коли ж охрестили Володимира в Корсуні, [то] передали йому віру християнську, кажучи так: “Хай не спокусять тебе деякі з єретиків. А ти віруй, так говорячи: “Вірую во єдиного бога отця вседержителя, творця неба і землі”, — і до кінця цей символ віри. І ще: “Вірую во єдиного бога отця нерожденного, і в єдиного сина рожденного, і в єдиний святий дух, що з’являється: три сутності довершені, мисленні, що розділяються по числу і власній сутності, а нероздільні в божестві, і з’єднуються вони нероздільно. Отець бо, бог отець, — він завжди перебуває в отцівстві, він нерожденний, безначальний, начало [і] причина всьому, одним [не] рождениям 5 він старший3 од сина і духа; од нього ж рождається син; раніше ж від усіх віків з’являється дух святий, і поза часом і без тіла; вкупі отець, вкупі син, вкупі дух святий єсть. Син подібносущий6 [єсть] до безначального отця, рождениям тільки одрізняючись від отця і духа. Дух єсть пресвятий, отцю і сину подібносущий 6 і вічносущий. Отцю бо — отцівство, сину ж — синівство, святому духу — з’явлення. Ні отець бо в сина чи в духа [не] переходить, ні син в отця і духа, ні дух у сина або в отця; незмінні бо [їхні] сутності. Не три боги, а один бог, тому що божество єдине в трьох ликах. За бажанням’ же отця і духа спасти своє творіння, [те], що отчого лона не покинуло, зійшовши яко боже сім’я і в дівоче лоно пречисте ввійшовши, прийняло плоть одушевлену, і словесну ще, і розумну, якої раніш не було. Вийшов бог втілений, який родився незбагненне і дівоцтво матері зберіг нерозтлінним, ні змішання, ні з’єднання, ні зміни не зазнавши, але оставшись [таким], яким був, він став [таким], яким не був 3, прийнявши насправді, а не в уяві, образ раба, [і] в усьому, окрім гріха, нам подобен бувши. Своєю волею він родився, своєю волею відчув спрагу, своєю волею зголод]нів, своєю волею мучився, своєю волею устрашився, своєю волею помер, насправді; а не в уяві, всі переживши неудавані страждання людства. Коли ж він розіп’явся і смерті зазнав, безгрішний, — то воскрес у своїй плоті, і, не відавши тління, на небеса зійшов, і сів одесную отця. І прийде ж він знову зі славою судити живих і мертвих; як же вознісся він зі славою із своєю плоттю, — так і зійде сюди. До сього одне хрещення визнаю — водою і духом, приступаю до пречистих тайн, вірую воістину [в] тіло і кров, і приймаю церковні завіти, і поклоняюся чесним іконам, поклоняюся древу чесному — хресту, і всякому хресту, і святим мощам, і священному начинню.
Вірую теж у сім соборів святих отців, з яких перший був у Нікеї, трьохсот і вісімнадцяти святих [отців], що прокляли Арія і проповідували віру непорочну і правдиву; другий же собор — у Константинограді, ста і п’ятдесяти святих отців, які прокляли духоборця Македонія і проповідували трійцю єдиносущу; третій же собор — у Ефесі, ста святих отців, проти Несторія, які, його проклявши, проповідували святу богородицю; четвертий собор — у Халкідоні, шестисот і тридцяти святих отців, проти Євтихія і Діоскора, що їх, проклявши, святі отці проголосили істинним богом та істинною людиною господа нашого Ісуса Христа: п’ятий собор — у Цесарограді, святих отців ста і шістдесяти і п’яти, проти Орігенового учення і проти Євагрія, що їх прокляли святі отці; шостий собор — у Цесарограді, святих отців ста і сімдесяти, проти Сергія і Кіра, що їх прокляли 7 святі отці; сьомий собор — у Нікеї, трьохсот і п’ятдесяти святих отців; вони прокляли [тих], які не поклоняються святим іконам”.
Не приймай же учення од латинян, бо їхнє учення перекручене. Увійшовши бо в церкву, вони не поклоняються іконам, а, стоячи, поклониться [кожен], і, поклонившись, напише хреста на землі, і цілує, і стане ногами просто на ньому; так що, лігши, цілує, а вставши — топче. А сього апостоли не заповіли; апостоли заповіли цілувати поставлений хрест та ікони заповіли цілувати. Лука бо євангеліст, | уперше написавши [ікону], послав її в Рим 8. Як ото говорить Василій [Великий]: “[Шана] ікони на первообраз переходить”. Іще ж вони землю називають матір’ю. А якщо земля єсть їм мати, то отцем для них є небо, — спервоначалу бо сотворив бог небо і також землю. Так говорять: “Отче наш, що єси на небесах”. Якщо ж за їхнім розумінням земля єсть їм мати, то чому ви плюєте на матір свою? Тут же її цілуєте і тут її скверните? Сього бо раніш 3 римляни не чинили, а виправляли [віру] на всіх соборах, сходячись од Рима й од усіх єпархій.
На перший собор, що [був] проти Арія в Нікеї, із Рима насамперед [папа] Сильвестр прислав єпископів і пресвітерів, а з Олександрії [прибув] Афанасій [Великий]; із Цесарограда [патріарх] Митрофан послав єпископів од себе, — і так виправляли вони віру. На другий же собор із Рима [папа] Дамас [прислав послання], а з Олександрії [прибув патріарх] Тимофій, з Антіохії — [патріарх] Мелетій; [були тут] Кирило єрусалимський, Григорій Богословець. На третій же собор [прислав послів] Келестин, [папа] римський; [прибули] Кирило олександрійський [та] Ювеналій єрусалимський 3. На четвертий же собор [прислав послів] Леонтій, [папа] римський; [прибули патріарх] Анатолій [із] Цесарограда [та] Ювеналій єрусалимський. На п’ятий же собор [послання послав папа] римський Вігілій; [були тут патріарх] Євтихий [із] Цесарограда, Аполінарій олександрійський, Домнин антіохійський. На шостий же собор [прислав послів] із Рима [папа] Агафон; [присутніми були патріарх] Георгій [із] Цесарограда, Феофан антіохійський, з Олександрії — Петро монах. На сьомий же собор [папа] Адріан [прислав послів] із Рима; [патріарх] Тарасій [прибув із] Цесарограда; Політіан олександрійський, Феодор антіохійський, Ілля єрусалимський [прислали пресвітера Фому]. Ці всі зі своїми єпископами, сходячись 9, виправляли віру.
По сьомім же соборі Петро Гугнивий з іншими, прийшовши в Рим, і престол захопивши, [і] перекрутивши віру, одкинувся од престолу єрусалимського, і олександрійського, і Цесарограда, і антіохійського. І збаламутили вони Італію всю, сіючи учення своє по-різному.
Тим-то додержують [римляни] не узгоджену в одно віру, а по-різному: одні бо попи служать, оженившись на одній жоні, а другі служать, беручи до семи жінок. І багато іншого чого додержують вони по-різному. Остерігайся ж їхнього учення! Прощають же вони гріхи за дар, що є гіршим за все. Бог нехай береже тебе, княже, од сього”. |
Володимир же, взявши цесарицю [Анну], і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення собі. Поставив він теж церкву святого Іоанна Предтечі в Корсуні на горі, що її насипали [корсуняни] посеред города, крадучи насип, і та ж церква стоїть і до сьогодні. Узяли ж вони, ідучи [в Русь], двох мідяних ідолів і чотирьох коней мідяних, які й нині стоять за святою Богородицею [Десятинною?]; про них, не знаючи, думають, що вони мармурові є. Корсунь же він оддав грекам як віно за цесарицю, а сам вернувся до Києва.
І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями. І це [діяли йому] не яко древу, що відчуває, а на знеславлення біса. Коли спокушав він сим образом людей — хай одплату прийме від людей! “Велик ти єси, господи, дивні діла твої!” 10 Учора шанований людьми, а сьогодні знеславлений!
І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення.
І, приволікши його, вкинули його в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: “Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його”. І вони вчинили звелене. Коли пустили [його] і пройшов він крізь пороги, викинув . його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь.
Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: “Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде”. І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: “Якби се не добре було, князь і бояри сього б не прийняли”. А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж [не відходили] од берега, і а інші немовлят держали. Дорослі | ж бродили [у воді], а попи, стоячи, молитви творили.
І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається, а диявол тужив, говорячи: “Горе мені, бо проганяють мене звідси! Тут бо думав я житво мати, бо тут немає вчення апостольського, не знають [тут люди] бога. І радів я з служіння їх, тому що служили вони мені. І ось побіждає мене невіглас оцей, а не апостол і мученик, і вже не буду я царствувати у землях сих”.
Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам і люди його, і глянувши на небо, сказав: “Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його”.
І, це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши [мужів своїх], став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували.
Коли ж цих роздавали на учення книжне, то збулося пророцтво на Руській землі, яке говорить: “У ті дні почують глухії слова книжнії [і] ясною буде мова недорікуватих” “. Бо сі не чули були раніше книжних словес, але за божим приреченням і по милості своїй помилував [їх] бог. Як ото сказав пророк [Мойсей про слова господа] : “Помилую [того], кого я захочу” 12. Помилував бо він усе-таки нас хрещенням та оновленням духа, і [це] за волею божою, а не і за наші | діла. Благословен господь Ісус Христос, що возлюбив новії люди. Руськую землю, і просвітив її хрещенням святим.
Тим-то й ми припадаєм до нього, говорячи: “Господи Ісусе Христе! Чим тобі воздамо ми за все, що ти дав нам, грішникам сущим? Ми не знаєм, що дати. тобі за дари твої, бо велик ти єси, і дивні діла твої, і величі твоїй немає кінця. Із роду в рід будемо восхваляти ми діла твої, кажучи з Давидом: “Прийдіте, возрадуемся господеві і [в піснях] вигукнемо богу і спасителю нашому. Станем перед лице його, славословлячи. Славте його, бо він благий, бо вовіки милість його” 13, бо ізбавив ти нас єси од ворогів наших, себто од ідолів суєтних 14. І ще скажемо з Давидом: “Заспівайте господеві пісню нову; заспівайте господеві, вся Земля; заспівайте господеві, благословіте ім’я його, благовістіте день за днем спасіння його; возвістіте в народах славу його і в усіх людях чудеса його; бо велик господь і прехвален, і величі його немає кінця” 15. Яка це радість! Не один, не два спасаються! Сказав бо господь: “Так, радість буває на небі [й] за одного грішника, який кається!” 16 А се не один, не два, а незчисленне множество до бога приступило, святим хрещенням просвітлені. Як ото пророк [Ієзекіїль] сказав: “Окроплю вас водою чистою, і ви очиститеся од ідолів ваших і од гріхів ваших” ‘7. І ще другий пророк [Міхей] сказав: “Хто, яко бог, одпускає гріхи і прощає несправедливість? Як той, що хоче [милості], — він милостив єсть, він наверне і помилує нас, занурить гріхи наші в глибину [морську]” 18. Бо Павло говорить: “Браття! Скільки нас охрестилося в Христа Ісуса, [стільки] і в смерть його охрестилося; бо погреблись ми з ним хрещенням у смерть [тому], що як ото встав Христос із мертвих зі славою отця, так само й ми в оновленім житті підемо” 19.1 ще: “Старе минуло, і тепер усе стало нове”; “нині наблизилось нам спасіння; ніч пройшла, а день наблизився”; “через нього бо, [Ісуса Христа], здобули ми вірою князя нашого Володимира доступ до благодаті сієї, якою ми хвалимось і [в якій] стоїмо”; “нині ж, звільнившись од гріха [і] ставши рабами господеві, маєте ви плід ваш — святість” 20. Тому-то повинні ми | єсмо служити господеві, радуючись йому. Сказав бо Давид: “Служіте господеві зі страхом і радуйтеся йому з трепетом” 2 ‘. Ми ж волаємо до владики бога нашого, говорячи: “Благословен господь, що не дав нас у добичу зубам їх! Сіть розірвалась, і ми ізбавлені були від обману диявольського”. “І загинула пам’ять його з шумом, а господь пробуває вовіки” 22, якого прославляють руськії сини, оспівують у трійці, а демони проклинаються благовірними мужами і благочестивими жонами, що прийняли хрещення [і] покаяння для одпущення гріхів, — нові люди християнськії, вибрані богом”.
Володимир, отож, просвітився сам, і сини його, і земля його. А було в нього синів дванадцять: Вишеслав, Ізяслав, Святополк і Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив він Вишеслава в Новгороді, а Ізяслава в Полоцьку, а Святополка в Турові, [а] Ярослава в Ростові. І коли помер найстарший, Вишеслав, у Новгороді, то посадив він Ярослава в Новгороді, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Деревлянах, Всеволода у Володимирі, Мстислава в Тмуторокані.
І сказав Володимир: “Се недобре є, [що] мало городів довкола Києва”. І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді, і з вятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. І воював він із ними, і одолівав їх.
У РІК 6497 [989].
У РІК 6498 [990].
У РІК 6499 [991]. Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці, і, пославши [послів], привів майстрів із Греків, [і] почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, — ікони, і начиння церковне, і хрести.
У РІК 6500 [992]. Володимир | заклав город Білгород, і набрав у нього [людей] з інших городів, і багато людей звів у нього, бо любив він город сей.
У РІК 6501 [993]. Пішов Володимир на Хорватів. А коли вернувся він із війни хорватської, то тут печеніги прийшли по тій стороні [Дніпра] од Сули. Володимир тоді пішов супроти них і встрів їх на Трубежі коло броду, де нині Переяславль. І став Володимир на сій стороні [ріки], а печеніги на тій. І не наважувалися ці [перейти] на ту сторону, а ті — на сю сторону.
І приїхав князь печенізький [Куря?] до ріки, і викликав Володимира, і сказав йому: “Ти випусти свого мужа, а я — свого. Нехай обидва борються. І якщо твій муж ударить моїм [об землю], то не будем воювати три роки, якщо ж наш муж ударить вашим, то будем воювати три роки”. І розійшлися вони урізнобіч ‘.
Володимир же, вернувшись у табір, послав по табору бирича, говорячи: “Чи нема такого мужа, який би взявся з печеніжином боротися?” І не знайшовся такий аніде.
А назавтра приїхали печеніги і свого мужа привели, а [мужа] наших не було. І став тужити Володимир, посилаючи [биричів] по всьому війську своєму. І прийшов один старий муж до нього, і сказав йому: “Княже, єсть у мене один син удома, менший. Бо з чотирма я вийшов, а він удома. Від самого дитинства його ніхто не вдарив ним. Одного ж разу, коли я сварив [його], а він м’яв. шкуру, він розгнівався на мене [і] роздер шкуру руками”.
Князь же, це почувши і зрадівши, послав по нього [гінця] зараз же. І привели його до князя, і князь розповів йому все. Цей тоді сказав: “Княжеі Я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене. Чи немає бика 2, великого й сильного?” І знайшли бика сильного, і сказав він роздражнити бика, і поклали на нього залізо гаряче, і пустили бика. І побіг бик мимо нього, і схватив він бика рукою за бік, і вирвав шкуру з м’ясом, скільки йому рука захопила. І сказав йому Володимир: “Можеш із ним боротись”.
А назавтра прибули печеніги | і стали гукати: “Чи нема [вашого] мужа? Наш ось готов!” Володимир же повелів тої ночі надіти оружжя. і приступили тут вони одні до одних 3, і випустили печеніги мужа свого, і був він превеликий вельми і страшний. Виступив також муж Володимирів, і, побачивши його, печеніжин посміявся, бо був він середній тілом. І, розмірявши [відстань] між обома військами, пустили їх одного до одного. І взялися вони оба, і стали кріпко держати [один одного], і удавив він печеніжина в руках своїх до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, а руси погнали вслід за ними, рубаючи їх, і прогнали їх.
Володимир же, рад бувши, заклав город на броду тому і назвав його Переяславлем, бо [тут] перейняв славу отрок той 4. Володимир при цім великим мужем зробив його і отця його. А Володимир вернувся у Київ з побідою і славою великою.
У..РІК 6502 [994].
У РІК 6503 [995].
У РІК 6504 [9961. Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився богу, говорячи: “Господи боже! Поглянь із небес, і побач, ; одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради пречистої богородиці”.
А коли він помолився, то сказав так: “Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину”. І, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: “Якщо се одмінить хто, — хай буде проклят”. І дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав ‘ багато добра.
Після цього ж прийшли печеніги до Василева, і Володимир з невеликою дружиною вийшов супроти них. А коли зступилися вони, не зміг Володимир усто|яти проти [натиску їх]. Підбігши, став він під мостом і ледве укрився од противників. І тоді обіцявся Володимир поставити у Василеві церкву святого Преображення, бо був празник Преображення господнього в той день, коли сталась ця січа.
Оскільки Володимир уник [небезпеки] сеї, він поставив церкву і справляв празник, зваривши триста перевар 2 меду. І скликав він бояр своїх, і посадників, і старійшин по всіх городах, і людей многих, і роздав триста гривень убогим. І празникував князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіння святої богородиці. І тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество народу. Він бачив же, [що] люди є християнами, [і] радувався душею і тілом. І так в усі літа він чинив.
Він бо любив книжнії слова і одного разу почув читане в Євангелії: “Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть” 3. І ще: “Продайте маєтності ваші і дайте убогим” 4. І ще: “Не ховайте собі скарбів на землі, де ото міль жере і злодії підкопують, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль [не] жере, ні злодії [не] крадуть” 5. І Давида [він слухав], який говорить: “Добрий чоловік милує і дає” 6. і Соломона він слухав, який говорить: “Той, хто бідним дає, богу в позику дає” 7.
Це почувши, повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу — питво і їжу, і з скарбниць кунами. Урядив він також і це. Сказавши: “Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого”, — він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м’яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [І стали це] возити по городу 8, запитуючи: “Де недужі чи старці, що не можуть ходити?” І тим роздавали [все] на потребу.
І, це саме роблячи людям своїм щонеділі, установив він повсякдень на дворі своїм, у гридниці 9, пир справляти, і [звелів] приходити [сюди] боярам, і гридям, і соцьким, і десятникам, і знатним мужам — і при князі, і без князя. І бувало на обіді тому | багато м’яса, і яловичини, і звірини, і було ж подостатком усього. А коли підпивалися вони, то починали нарікати на князя, говорячи: “Зле єсть нашим головам! Дав він нам їсти дерев’яними ложками, а не срібними!”
І коли це почув Володимир, звелів він викувати срібні ложки, їсти дружині, сказавши так: “Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною злота і срібла”. Володимир бо любив дружину і з ними радився про устрій землі [своєї], і про порядки землі, і про війни. І жив він із князями навколишніми у мирі — з Болеславом лядським, і з Стефаном угорським, і з Ондроником ‘° чеським, і був мир межи ними і дружба.
І жив Володимир у страху божому. І умножилися розбої, і казали єпископи ‘ ‘ Володимирові: “Осе умножилися розбійники. Чому ти не караєш?” І він мовив: “Боюся гріха”. Вони ж сказали йому:
“Ти поставлений єси богом на кару всім злим і на милість добрим. Належить тобі карати розбійника, але з дізнанням”. Володимир тоді, одкинувши віри ‘2, став карати розбійників. І сказали єпископи і старці: “Воєн багато. А коли б [була] віра, то хай вона на коней і на оружжя буде”. І мовив Володимир: “То нехай так буде”. І жив Володимир за порядками діда і отця.
У РІК 6505 [997]. Коли Володимир пішов до Новгорода по верхніх ‘ воїв проти печенігів, — бо рать велика була безперестану, — в той же час довідались печеніги, що князя нема, прийшли і стали навколо Білгорода. І не давали вони вийти з города, настав, отож, голод великий у городі, і не можна [було] Володимиру помогти [їм]. А не можна було піти йому [через те], що іще не зібралися були до нього вої, печенігів же було многе-множество. Ї затягнулась облога людей у городі, і був голод великий, і вчинили вони віче в городі, і сказали: “Так доведеться нам померти од голоду, а од князя помочі немає. То чи лучче нам померти? Здамося печенігам. Адже когось таки вони залишать у живих, якщо кого умертвлять. Ми вже помираєм од голоду”. Так ото вони раду вчинили.
А був же один старець, [який] не був на вічі тому, [і] він запитував: “Задля чого вчинили віче люди?” І сказали йому, що завтра хотять люди здатися печенігам. Це ж почувши, він послав [посланця] по старійшин городських і сказав їм: “Чув я, що ви хочете здатися печенігам?” А вони сказали: “Не видержать люди голоду”. І мовив він їм: “Послухайте мене. Не здавайтеся ще три дні, а що я вам звелю — те зробіте”. І вони ото раді [були] і обіцялися послухатись. І сказав він їм: “Зберіте по жмені вівса, або пшениці, або висівок”. І вони, раді пішовши, [це] знайшли.
І звелів він тоді їм зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і сказав викопати колодязь і вставити туди кадіб, наливши в кадіб бовтанки. І звелів він викопати другий колодязь і вставити туди другий кадіб, і сказав їм шукати меду. Вони ж, пішовши, взяли лукно 2 меду, — бо було воно сховане в княжій медуші3, — і загадав він вельми розситити [мед] водою і вилити в кадіб, і в другім колодязі так [само]. А назавтра звелів він послати по печенігів.
Городяни тоді, пішовши, сказали печенігам: “Візьміте собі заложників наших, а вас чоловіка з десять ідіте в город, і ви побачите, що діється в городі нашому”. Печеніги ж, зрадівши [і] думаючи, що вони хочуть здатися, взяли у них заложників 4, а самі вибрали ліпших мужів у родах 5 [своїх] і послали їх у город — нехай розглядають, що діється в городі у них.
І прийшли вони в город, і сказали їм люди: “Пощо ви губите себе, коли ви не можете перестояти нас? Стійте хоч десять літ, що ви можете зробити нам? Адже ми маємо споживок од землі. Якщо ж не вірите, — то подивіться своїми очима”.
І привели їх до колодязя, де ото [була] бовтанка, і зачерпнули 96 відром, [і] лили в гладишки, і варили перед ними. А коли зварили перед ними кисіль, то, узявши їх, привели [їх] до другого колодязя і зачерпнули сити. І стали [городяни] їсти спершу самі, а потім і печеніги. І здивувалися вони, і сказали: “Не йнятимуть сьому віри наші князі, якщо не поїдять самі”. І люди налили корчагу s бовтанки і сити з колодязя і дали печенігам.
Вони ж, прийшовши, розказали все, що було. І зварили вони кисіль, і їли князі печенізькі, і здивувалися. І, забравши заложників своїх, а тих пустивши, знялися вони од города і до себе пішли.
У РІК 6506[998].
У РІК 6507[999].
У РІК 6508 [1000]. Проставилася Малфрідь, (мати Святославова). У сей же рік проставилася і Рогнідь, мати Ярославова.
У РІК б509[1001]. Преставився Ізяслав, отець Брячиславів, син Володимирів.
У РІК 6510[1002].
У-РІК 6511 [1003]. Преставився Всеслав, син Ізяславів, онук Володимирів.
У РІК б512[1004].
У РІК 6513 [1005].
У РІК б514[100б].
У РІК 6515 [1007]. Принесені ці 1 [князі] у святу Богородицю.
У РІК 6516 [ 1008].
У РІК 6517 [1009].
У РІК 6518 [1010].
У РІК 6519[1011]. Преставилася цесариця Володимирова Анна.
У РІК б520[1012].
У РІК б521[1013].
У РІК 6522 [1014]. Коли Ярослав був у Новгороді, то уроків він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям ‘ у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав став цього не давати у Київ отцю своєму. І сказав Володимир: “Розчищайте путь і мости мостіте”, — бо збирався він іти на Ярослава, сина свойого, але розболівся.
У РІК 6523 [1015]. Коли Володимир збирався йти на Ярослава, то Ярослав послав [послів] за і привів варягів,, боячись отця свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розболівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, 7 і в сій же болісті він і скончався місяця | липня у п’ятнадцятий день.
Помер же Володимир, князь великий, на, [селі] Берестовім, і потаїли [смерть] його, бо Святополк був у Києві. І вночі ж, розібравши межи покоями поміст [і] в ковер загорнувши, вірьовками опустили його на землю. І, поклавши його на сани, одвезли його, і поставили його у святій Богородиці — в церкві, що її він сам був спорудив ‘. Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа.
І .оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, [а] вбогії — яко заступника і кормителя. І положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим.
Він є новим Костянтином 2 великого Риму, що охрестився сам і [охрестив] люди свої, — і сей так учинив, подібно йому. Якщо бо раніш пробував він у поганстві, скверної похоті прагнучи, то потім же старався він про покаяння. Як ото говорив [Павло] апостол: “Де ж умножився гріх, там стало вповні благодаті” 3. Бо якщо раніш, у невігластві, були [в нього] деякі гріхи, то потім спокутувалися вони покаянням і милостинями. Як ото [Соломон] говорить: “В чім я тебе застану, в тім тебе й судитиму” 4. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить: “Жив я, Адонай господь, і не хочу я смерті грішника, а [хочу] , щоб одвернувся він од путі своєї і був жив; одверненням одвернися од путі своєї злої” 5. Многі бо праведники, що по правді чинять і живуть, перед смертю звертають із праведної путі і погибають. А другії живуть беззаконно, та перед смертю опам’ятаються і покаянням щирим очистять гріхи. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить [про слова господа]: “Праведник не зможе спастися в день согрішення свого. Коли скажу я праведному: “Жив будеш”, — а він понадіється на праведність свою і вчинить беззаконня, [то] вся праведність його не спом’янеться в неправді його, яку він учинив, і в ній він умре. А коли скажу я беззаконникові: “Смертю помреш”, — і одвернеться він од путі своєї, і буде чинити суд і правду, і заставу беззаконник оддасть, і вкрадене поверне, [то] всі гріхи його, що їх він учинив, не спом’януться йому, бо суд і правду він учинив, і жив 98 буде в них.
Кожного з вас я буду судити по путі його, 1 роде ізраїлів” 6.
Сей же [Володимир] помер у сповіданні щирому, покаянням спокутувавши гріхи свої і милостинями, що є ліпшим над усе. “Милості бо хочу, — сказав [господь], — а не жертви” 7. Милостиня бо єсть від усього лучче і вище, і підносить вона до самого неба перед бога. Як ото ангел Корнилієві сказав: “Молитви твої і милостині твої спом’янулись перед богом” 8. О чудо! Дивно ж се є: скільки добра він зробив у Руській землі, охрестивши її, і до бога привів [її]. А ми, християнами будучи, не воздаєм. [йому] почестей за те, що він [нам] дав 9. Бо коли б він не охрестив нас, то й нині пробували б ми в обмані диявольському, як ото і прародителі наші, ми загинули б. А коли б мали 10 й ми старання, і молитви приносили богові за нього в день смерті його, [то] бог би, бачачи ревність нашу до нього, прославив би його. Нам бо належить бога молити за нього, бо через нього бога ми пізнали.
То дай же тобі господь бажане серцю твоєму і всі прохання твої сповни, що їх ти хотів. Царства небесного дай тобі господь, вінець [життя вічного] з праведниками, в радості райській веселощі і торжество з Авраамом і з іншими праотцями. Як ото Соломон сказав: “Якщо помре муж праведний, — не згине надія” “.
Сього бо в пам’яті держать руськії люди, споминаючи святе хрещення і прославляючи бога в молитвах, і в піснях, і в псалмах. Співаючи [славу] господеві, новії люди, просвітлені духом святим, ждуть надії [своєї] — великого бога і спасителя нашого Ісуса Христа, [який прийде] воздати кожному за труди [його] невимовну радість, [ту], що її мають дістати усі християни.
Убивство святих новоявлених мучеників Бориса і Гліба 12
Святополк же сів у Києві після отця свого, і скликав киян, і став майно їм давати. А вони брали, та не було серце їхнє з ним, бо браття їх були з Борисом.
Коли ж Борис вернувся з війни, не знайшовши печенігів, вість прийшла йому: “Отець тобі помер”. І плакав він вельми за отцем своїм, бо любив його отець більше од усіх. І став він на [ріці] Альті, прийшовши, [і] сказала йому дружина отцева: “Ось дружина у тебе 9 отцева і вої. Піди сядь у Києві на сто|лі отчому”. Але він мовив: “Не буде того, [щоб] мені зняти руки на брата на старшого. Коли отець мій помер, то сей мені буде замість отця”. І, це почувши, вої розійшлися од нього, а Борис стояв із отроками своїми.
Святополк же, сповнившись беззаконня [і] Каїнів замір прийнявши, посилав [послів] до Бориса, говорячи: “З тобою, — мовляв, — хочу я любов мати і до отчого [добра] тобі [ще] придам”, — [так] він обманював його, щоб якось його погубити.
Святополк тим часом прийшов уночі до Вишгорода, і потай прикликав [боярина] Путшу і вишгородських боярців, і сказав їм: “Чи віддані ви мені всім серцем?” І сказав Путша: “Можемо ми голови свої з вишгородцями положити за тебе”. Він тоді мовив їм: “Не говоріть же нікому. Підіть убийте брата мойого Бориса”. І вони обіцялися йому скоро вчинити се.
Про сяких бо Соломон сказав: “Скорі вони є несправедливо пролити кров, збираються вони для зла, вони бо спілкуються на кровопролиття. Такі є путі тих, що вчиняють беззаконня: вони бо нечестям свою душу однімають” 13.
Послані ж прийшли на Альту вночі, і, підступивши ближче, чули вони блаженного Бориса, що співав заутреню. Сказали бо йому: “Хотять тебе погубити”. І, вставши, почав він співати, говорячи: “Господи! Чого умножились мучителі мої? Встають на мене ,многі” 14. І ще: “Стріли твої встромилися в мене, та я на рани готов, і скорбота моя передо мною єсть” 15. І ще говорив він: “Господи! Почуй ти молитву мою і не ввійди в суд із рабом твоїм, бо не оправдається перед тобою жоден із живущих, бо піддав гонінню враг душу мою” 16. I, скінчивши шестипсалміє і побачивши, що є [вже] послані погубити його, став він співати псалтир, говорячи: “Обступили мене тельці тучні, і зборище злобних оточило мене. Господи боже мій, на тебе уповав я. Тож спаси ти мене і од усіх гонителів моїх ізбав мене” 17. Потім же став він канон співати. Так на заутрені він помолився, дивлячись на ікону, на образ владики, [і] говорячи:
“Господи Ісусе Христе! Як ти сим образом явився на землі спасіння о ради нашого, і дав своєю волею | пригвоздити руки свої на хресті, і прийняв страждання заради гріхів наших, так і мене сподоби прийняти страждання. Се ж не од ворогів я приймаю [його], а од брата свойого, і не постав ти йому, господи, се за гріх”. А коли помолився, він ліг на постелю свою.