“Човен” є однією з перших оригінальних балад у нової української літератури. Роздуми у вірші мають автобіографічний характер – Євген Гребінка переїхав з рідного хутора в Петербург, де його, наче човен у звичайному морі, зустріли бурхливі хвилі житейського моря. У віршованій баладі “Човен” Євген Гребінка висловив свої душевні переживання, побоювання та роздуми про майбутнє життя. У зображених житейських негараздах та випробуваннях кожна людина може знайти щось своє, що колись переживала
“Човен”
Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
І грає, і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив?
Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
Пустують по піні мавки;
Уп’ять забіліли, уп’ять простяглися
По морю кругом байдаки;
Де ж човен’дівався, де плавле, мій милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють із його тріски.
Як човнові море, для мене світ білий
Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? не можна ж вік цілий
Пробути з собою, одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І, може, недоля і лютеє горе .
Пограються з човном моїм.
1833 р.
Віршована балада “Човен” Євгена Гребінки
Читати твори Євгена Гребінки.
