У вірші “Осінь”, який належить до пейзажної лірики, Володимир Сосюра поєднав мальовничі картини осінньої природи зі своїм душевним станом. Він збагатив образ красивого згасання природи особистими переживаннями: замилування красою осені поєднується у вірші “Облітають квіти, обриває вітер…” з філософським усвідомленням неминучої втрати. Образами тиші й покори Володимир Сосюра доповнив філософський зміст твору, навіюючи роздуми про паралелі між постійним рухом природи та змінами у людському житті.
“Осінь” (Облітають квіти, обриває вітер…)
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка біла мерзне під вікном.
1938 р.
Читати твори Володимира Сосюри.
