Іван Нечуй-Левицький. Біографія

Біографія Івана Нечуя-Левицького

Роки життя: (1838-1918)

Українська письменник.

Коротка біографія Івана Нечуя-Левицького

Іван Семенович Нечуй-Левицький народився в містечку Стеблеві Канівського повіту, Київської губернії (тепер – Корсунь-Шевченківський район Черкаської області) у родині священика.

У семирічному віці Іванка віддали на навчання в Богуславське духовне училище (бурсу), що функціонувало при монастирі. Навчався успішно, і в 1853 р. поступив у Київську духовну семінарію, де провчився до 1859 р. Після закінчення семінарії нетривалий період працював у Богуславській бурсі, а вже з осені 1861 р. став студентом Київської духовної академії, яку закінчив у 1865 р. зі званням магістра богослов’я.

Перший твір написав у 1865 р. у Полтаві. Це була повість «Дві московки», яку він підписав ім’ям Іван Нечуй. У 1868 р. її надрукував львівський журнал «Правда».

У 1866-1873 рр. Іван Нечуй-Левицький працював в гімназіях у Польщі — в містах Каліш і Сідлець. Там написав свої відомі твори — оповідання «Рибалка Панас Круть» (1868), романи «Причепа» (1869), «Хмари» (1870).

1873-1885 рр. вчителював у Кишиневі, де викладав російську мову та літературу, старослов’янську, латинську мови та логіку. У цей період написав повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім’я», оповідання «Баба Параска та баба Палажка», романтично-фантастичну казку «Запорожці», які склали вершину його літературної творчості.

1885 р. І. Нечуй-Левицький вийшов у відставку і оселився у Києві.

15 квітня 1918 р. письменник помер у будинку для самотніх літніх людей. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Читати твори Івана Нечуя-Левицького.