Вірш “Не бував ти у наших краях!” – це лірична розповідь про красу рідного краю, про козацьку славу, працьовитість та співучість земляків. Павло Тичина цим віршем уславлює гармонію людини з природою, патріотизм, працьовитості людей та героїзм.
“Не бував ти у наших краях!”
Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —
Не бував ти у наших краях.
Читати твори Павла Тичини.
