Вірш “Росли укупочці, зросли” – це звернення Тараса Шевченка до Бога, щоб він сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися. У вірші возвеличуються гармонія, взаєморозуміння та підтримка, які необхідні тим, хто побрався. “Росли укупочці, зросли” зображує ідилічну картину любові та сімейного щастя.
“Росли укупочці, зросли…”
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.
25 іюня [1860, С.-Петербург]
Читати твори Тараса Шевченка.