Вірш “Як умру, то поховайте” – це монолог, який складається із шести строф, що об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Інша назва твору – “Заповіт”, однак в оригінальному руковисі її не було – через форму вірша та спосіб викладу думок у ньому він отримав таку назву. “Як умру, то поховайте” описує розвиток переживаннь ліричного героя за долю народу, в ньому Тарас Шевченко висловлює впевненість, що народ повстане і розірве кайдани. У кінці вірша “Заповіт” Тарас Шевченко звертається до майбутніх поколінь з вірою у перемогу і у те, що Україна буде вільною. “Як умру, то поховайте” – це своєрідний гімн визвольної боротьби українського народу. Цей твір Тараса Шевченка має значний вплив на українську культуру, він став основою для музичних творів багатьох композиторів, активно використовується в культурному житті, перекладений понад 150 мовами народів світу.
“Як умру, то поховайте…”
ЗАПОВІТ
(в рукописі Т. Шевченка заголовка немає)Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… А до того —
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
25 грудня 1845 в Переяславі
“Заповіт” Тараса Шевченка
Читати твори Тараса Шевченка.
