Тривога дитини виявляється дивовижним різноманіттям способів. Причина в тому, що тривога базується на фізіологічній реакції організму на загрозу в навколишньому середовищі і відповідає за максимальну здатність протистояти небезпеці або уникати її. Таким чином деякі діти у тривозі уникають ситуацій або об'єктів, які викликають страх, інші - реагують агресивно, виходячи з потреби вирватися із незручної ситуації. Ця поведінка, яка може бути некерованою, часто неправильно трактується як деструктивна чи опозиційна.
"Тривога є одним із тих станів, який прекрасно маскується під ряд діагнозів", - пояснює доктор Лаура Прагер, директор Служби екстреної допомоги дитячої психіатрії в загальній лікарні штату Массачусетс. " Особливо не просто з дітьми, які, можливо, не мають слів, щоб висловити свої почуття, або тому, що їх ніхто не слухає. Отже вони можуть виявити свою тривогу лише порушенням поведінки".
. . . . .Більш розповсюджені симптоми тривоги у дитини, до яких ми звикли, - це проблеми зі сном або з сепарацією від батьків, уникнення певних ситуацій, нав'язливі думки та ритуали. "Будь-хто визнає ці симптоми тривожного розладу", - зазначає доктор Лаура Прагер, співавтор "Самогубства по одежці безпеки". Але в багатьох інших випадках тривога може бути прихована.
«Коли головною скаргою є агресивна поведінка в школі, або істерики під час шопінгу в торговому центрі, важко сказати однозначно, що це означає», - пояснює вона. "Але часто трапляється, що в кінцевому результаті спеціалісти діагностують у такої дитини глибокий тривожний розлад".
Не рідкість для дітей з серйозною невстановленою тривожністю бути постійними порушниками дисципліни в школі, де вимоги і очікування чинять тиск настільки, що дитина просто не справляється. І вчителям, і іншим співробітникам може бути дуже незрозумілою така поведінка, яка, здається, не має жодних підстав.
Доктор Ненсі Раппапорт, професор Гарвардської медичної школи, яка спеціалізується на охороні психічного здоров'я в шкільних установах, бачить тривогу як одну з основних причин руйнівної поведінки. "Біда в тому, що діти, які внаслідок тривожного розладу стають деструктивними, відштовхують самих дорослих, які могли б допомогти їм відчути себе у безпеці", - відзначає доктор Раппапорт. "І замість того, щоб навчитися управляти своєю тривожністю, вони в кінцевому підсумку просиджують половину дня в кабінеті директора та отримують покарання, а не заспокоєння і відчуття безпеки."
. . . . .Доктор Раппапорт бачить порушену поведінку в школі як результат травми вдома. "Діти, які порушують поведінку, не відчувають себе в безпеці вдома, а отже перебувають у стані хронічної тривоги", - зазначає вона, " Такі діти поводять себе в школі як справжні терористи, проте мало хто здатен розгледіти першоджерело такої деструктивної поведінки." Найбільш ризикованими, за її словами, є діти з СДУГ, які також зазнали травми. "Вони надмірно чутливі, мають ослаблений імпульс-контроль, часто неправильно розуміють поведінку інших людей і швидко вступають у боротьбу".
Коли вчитель має змогу побудувати стосунки з дитиною, дізнатися детальніше, що з нею дійсно відбувається, що провокує таку поведінку, він часто може надати дитині інструменти для боротьби з тривогою та деструктивною поведінкою. І якщо вчитель розуміє тривогу, що лежить в основі опозиційності, він змінює свій підхід до дитини.
Тривожний розлад у дітей, ймовірно, трапляється частіше, ніж ми думаємо. Перш за все, хороша оцінка стану дитини повинна базуватися на даних із різних джерел, а не тільки на словах батьків. "Ми маємо поговорити із вчителями та іншими людьми, які пов'язані з життям дитини" - говорить професор, "тому що іноді діти, яких ми бачимо вдома і в школі, це просто дві різні людини".
Надія Іванців, лікар - психотерапевт
Вам сподобалася стаття? Підтримайте україномовне видання: Ваша допомога дозволить нам працювати для Вас і надалі!
➡ Приват 4149629353047269
➡ Monobank: 4441114410047144
➡ PayPal: uimcbiz@gmail.com
➡ Patreon https://www.patreon.com/uimc
Дякуємо!